Сайт бібліотеки-філіалу с. Сутківці Ярмолинецької ЦБС Хмельницької області

 

IMG_8250

На фото (зліва направо): члени творчого клубу “За покликом душі” Лідія Вовна, Надія Григорук, Віра Туз

У мальовничих  Сутківцях, біля ставу, де зеленіють верболози і милують око кущі калини та дзюрчить з-під каміння джерельце, живе ветеран праці, дитина війни, поетеса Надія Андріївна Григорук.

Разом зі своїм чоловіком Михайлом виростили двоє дітей. Син Олег працює вчителем, донька Алла – лікарем. Так склалось, що коли втратила найдорожчу людину  – свого чоловіка, Надія Андріївна почала писати вірші.

Нещодавно Надії Андріївні виповнилось 80 років, і вона й досі пише. Свої творчі доробки презентує на засіданнях клубу за інтересами «За покликом душі», що діє при Сутковецькій сільській бібліотеці. У  поезіях авторка описує своє нелегке життя, присвячує рядочки своїм дітям та онукам. Особливе місце у її творчих рядках посідає любов до свого куточка, до рідного краю.

Моє село, моя перлина

І неба чистого блакить,

Верба над ставом і калина,

І джерельце, що так дзюрчить.

Дзюрчить, співає, виграває…

Багато років вже пройшло.

А я живу, а я радію –

Так гарно у селі було.

І тут все рідне, все знайоме,

І тут родина моя вся

І тут є кладка через річку,

Й стежина, по якій додому йшла.

Тут все всміхається до мене

І квіти хилять голівки.

І вітер шепче на прогоні:

«Люби своє село, люби!»

Моє дитинство, мої мрії,

Моя любов, мої надії –

Все в рідному селі було.

Тому люблю я усім серцем

Своє ріднесеньке село.

Тож від усієї душі вітаємо чудову жінку Надію Андріївну зі славним ювілеєм! Бажаємо, щоб роки ніяк не відображались на стані Вашої душі і самопочуття, щоб кожний день приносив Вам радість і щастя, щоб Ваші рідні та близькі радували частими зустрічами, щоб у домі було завжди тепло та затишно. Творчого натхнення Вам, Надіє Андріївно!

До уваги всіх сутківчан, а також любителів футболу! 3 червня (субота) на стадіоні  с. Сутківці відбудеться перший відбірковий матч районного чемпіонату з футболу. Змагатись будуть команди с. Сутківці та с. Жилинці. Початок о 18.00.

Новый рисунок (43)Сьогодні стала доступною електронна версія книги пам’яті Героя АТО Романа Лабаня “Мамо, не плач, я повернусь”, яку 11 травня презентували у Сутковецькій сільській бібліотеці Ярмолинецького р-ну Хмельницької області. Книга видана як данина пам’яті сутківчанину Роману Лабаню, що героїчно загинув у антитерористичній операції 17 лютого 2015 року у бою під Дебальцево, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

В основу видання покладено науково-дослідницьку роботу Малої Академії наук «Герої не вмирають» учня 11 класу Левицького Сергія (керівник – учитель історії Ольга Шматлай). Книга розповідає про життєвий шлях Романа Лабаня, його дитинство, юні роки, мрію стати офіцером та шлях до мети, а також містить спогади вчителів, сповіді друзів Романа, для яких його загибель стала важким ударом. Особливу увагу приділено окремому розділу під назвою “Шлях у вічність: Герой у творчості земляків”. Тут зібрано вірші, пісні, оповідання, твори, статті – усе, що було написано про Романа за 2 роки з часу його загибелі.

На презентацію книги пам’яті прийшли батьки, родина, вчителі, друзі Героя, представники влади, а також інші небайдужі до долі загиблого люди.

 Не часто, але буває так, коли доля людини і країни переплітається. Коли людині за державу приходиться віддавати найцінніше – своє життя. Тоді людина стає Героєм. Така доля і в нашого земляка, старшого лейтенанта Романа Лабаня. Рома став безсмертним. Він завжди буде жити у нашій пам’яті, нашому серці і нашій душі. Він  прийшов до нас на сторінках оцієї книги, яку ми сьогодні презентуємо. Хочеться висловити слова вдячності батькам, усій родині за сина Героя…  –  каже Сутковецький сільський голова Олександр Білик. – “Від імені усієї громади с. Сутківці висловлюю глибоку вдячність керівництву групи компаній «VITAGRO» за фінансову допомогу у виданні цієї книги.”

Зі словами вдячності батькам Героя виступив Валерій Сліпчук – заступник генерального директора групи компаній “VITAGRO” по зв’язках з громадськістю. Він зауважив, що ця книга – найменше, що компанія могла зробити для батьків Романа, саме тому ініціативу  було підтримано беззаперечно.

З глибоким болем та словами співчуття звернулись до батьків Романа ті, чиї роботи увійшли до книги: вчителі місцевої школи Ольга Шмалай, Людмила Смаровидло, Валентина Олійник, Ольга Касприк, поети Жанна Олійник та Микола Швець з Ярмолинець, Лариса Коваль з Правдівки.

“Якби можна було повернути життя людини слізьми –  Роман точно був би живим. Але не можна… Я звертаюся до усіх сутківчан: можливо, для когось Рома – це далекий спогад, але це наша дитина. Не оминайте його могилки, ставте свічку за нього в церквах, бережіть пам’ять, а він  обов’язково буде оберігати наше життя на цьому світі…” –  сказала у своєму виступі вчитель української мови та літератури Людмила Смаровидло.

Слова співчуття батькам висловили голова Ярмолинецької районної ради Лаврентій Копицяк, начальник відділу культури Ярмолинецької райдержадміністрації Євген Гжегожевський та начальник управління економічного розвитку РДА Ірина Драгомерецька.

Інсценізацію “Діалог матері з сином” виконали учні місцевої школи Артем Очкур та Іванна Семенюк, жіночий колектив Сутковецького будинку культури “Берегиня” виконав пісню “Солдатські матері”, а учень Солобковецької музичної школи Степан Стріхарчук розчулив присутніх піснею “Я ненавиджу війну”.

Після заходу усі присутні поклали квіти до могили Героя на місцевому кладовищі.

 

Новый рисунок (41)       Сутковецька сільська бібліотека презентує книгу пам’яті Героя АТО Романа Лабаня «Мамо, не плач, я повернусь…». 

      У книзі –  документні та фото-матеріали про життя та загибель у зоні антитерористичної операції сутківчанина Романа Лабаня, спогади рідних, друзів та вчителів, а також творчість земляків про Героя.

Захід  відбудеться 11 травня 2017 р. о 15.00  у приміщенні Сутковецької сільської бібліотеки Ярмолинецького р-ну Хмельницької області.  Запрошуємо усіх бажаючих.

Іванна Білик,

завідувач бібліотекою-філією с. Сутківці

   Новый рисунок (4)Творчість учнів Сутковецької школи вражає! Твір Крістіни Артушян – юної учениці-шестикласниці на тему “Українка я. Це моя земля!” посів почесне друге місце у обласному турі Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості “Об’єднаймося ж, брати мої”. І знову – під керівництвом мудрого наставника, учителя української мови та літератури Смаровидло Людмили Олександрівни.  (Не так давно підопічна Людмили Олександрівни Карина Безденежних привезла зі столиці Диплом за ІІІ місце у Всеукраїнському конкурсі есе “Я – європеєць”, який виборола серед 5,5 тис. учасників з  твором-есе “Я вірю!”).

І ось – знову перемога. Особливість цього твору в тому, що його написала дівчинка, яка за національністю хоч і чистокровна вірменка, та у душі – справжня українка, яка так щиро любить край, де народилась і вірить у його щасливе майбутнє! Зрештою, прочитавши твір, Ви й самі у цьому переконаєтесь.

Українка я. Це  моя земля!  

З кришталевого люстерка на мене глянули темно-карі усміхнені оченята. Чорні брови, наче крила ластівки, торкнулись вершечків вій. Голову обвила пишна товста коса і впала на ліве плече. Ось до неї вплелася червона стрічка. Оченята ще більше посміхнулись, а щічки вкрились легким рум’янцем.

– Привіт, Крістіно! – обізвалось моє відображення із люстерка.

   У відповідь я лише посміхнулася (не буду ж розмовляти сама із собою) і мовчкиНовый рисунок (2) подумала: «Я ж справжнісінька українка!» Ось полум’яніють червоні  маки на моїй вишиванці, а блакитні волошки віддзеркалюють синь українського неба. Україна не тільки в мені, Україна – на мені. Вона у цьому українському національному оберезі, який щоразу одягаю перед виступами на різних святах. «То, то я. Українка я», – нахлинули слова із пісні, яку сьогодні співатиму.

   Як добре, що моїх думок не чує бабуся. Вона одразу б заперечила: «Та  яка ж ти українка? З діда-прадіда ти чистокровна вірменка». Бачу, як на її щоці з’являється кришталева сльозинка. Тоді я до неї ніжно пригортаюсь і заспокоюю.

   Дивна бабуся… Як вона не розуміє, що я, хай і не по крові, а по духу і переконаннях, все ж таки українка. А ось і докази: народилась на Україні  і проживаю на цій багатій, щедрій, облюбованій Богом  і людьми землі; розмовляю, навчаюсь і співаю українською; щороку є учасником мовних та літературних конкурсів (імені Петра Яцика, «Соняшник»,  шевченківські конкурси…). Знову пригадуються слова із пісні, до речі, тієї самої: «То, то я. Українка я. Це моя земля». Якби знала ти, бабусю, як я люблю українські пісні! Жаль, що ти не їздила зі мною на «Перлинкове намисто» та «Кришталеву зірку». На цих конкурсах ти пливеш у морі української пісні та незбагненної мелодії!

   Ой, щось я замріялась. У мене ж конкурс! Поспіхом надіваю чобітки і милуюся собою перед люстерком. Як я люблю це заняття! Одразу дорослішаєш. Високі підбори роблять свою справу: ти висока і струнка. Цікаво, як українці здогадались до вишиванки дібрати червоні чобітки?

– Годі милуватися собою. Спізнишся на виступ! – це мама з-за дверей.

   Ох, ця матуся! Здається, вона не менше мене любить Україну. І не дивно. Як у третьому класі приїхала у Сутківці, так і прикипіла до цієї місцини. Спроби жити у Хмельницькому закінчились особистим нещастям. Але ж у неї є я!

   Мама Амалія не просто любить Україну, вона показує мені її велич і Новый рисунок (3)красу. Ніколи не забуду наші спільні подорожі до Карпат. Це не край, а справжній рай: вікові кремезні дерева на схилах гір, барвисті царини з різнотрав’я, у яких губиться плай-стежка, свіже-пресвіже повітря, що тебе пронизує наскрізь, і… казка. Вона тут усюди: у кожному листочку, під кожним кущиком і деревиною. Карпати – це наша правічна Україна.

Були ми з мамою і на морі. В Одесі. Море – це не гори, але й вони ховають у собі якусь вічну таємницю. Море – живе. Воно, як людина: ніжно тебе пестить, голубить, уміє гратися і вчить бути дуже обережним.

   Спогади – у сторону. У руках – український віночок. Я знову перед люстерком. Якась магія переноситься у мої руки разом із цим віночком. Здається, ніби вчора ми з подружками на сутковецьких долинах зібрали  духмяний букет і під
улюблену пісню «Край, де я родилась і Новый рисунок (6)живу» створили цей неповторний шедевр. Якби до мене в гості приїхали ровесники з Вірменії, я обов’язково показала би їм Сутківці – чудову подільську Швейцарію! Багата своєрідна природа, пагорби, вкриті стежками-сутками (за цим давнім діалектом і названо село), і Покровська церква-фортеця – унікальна архітектурна пам’ятка XІV століття.

   Дивно… До свята приготувалася, перебрала в голові думки та спогади. Напевно, дорослішаю. Як співається в останній строфі моєї пісні?

Нашої любові символ –Новый рисунок (5)

То є ріки і степи.

Ця країна – дика сила,

Де живем з тобою ми.

   Хіба я щось вигадала? Я просто довела ще раз собі і вам, читачам мого твору, що «Вітчизна – це не хтось і не десь. Я – теж Вітчизна».

20160422_122759Підготовка до Дня довкілля, а також до Великодня у Сутківцях починається ще тоді, коли тільки блисне перше весняне сонечко. Після довгої зими люди виходять з домівок і починають прибирати свої подвір’я, садки та городи, спалюють або вивозять сміття, підчищають садки, обробляють квітники.

Так само й усі заклади та установи Сутковецької сільської ради починають прибирати прилеглі території від сміття, що взимку заховалось під  снігом, підбілюють стовбури дерев, оновлюють клумби.

Щорічно у лютому виконком Сутковецької сільської ради приймає рішення “Про приведення в належний санітарний стан територій сільської ради”. Розробляється план-схема санітарного чищення сіл Сутківці та Лисівка, згідно якого і йде активна підготовка до Всеукраїнського Дня довкілля. План включає такі основні пункти:

  • Впорядкування прилеглих територій закладів та установ на території сільської ради
  • Посадка нових дерев, кущів та квітників
  • Знищення стихійних сміттєзвалищ
  • Загальне прибирання сміття центральної вулиці села
  • Прибирання кладовищ
  • Прибирання території біля пам’ятника загиблим воїнам у ІІ світовій війні
  • Розчищення й упорядкування джерел та криничок

У свою чергу, місцева школа та бібліотека забезпечує проведення інформаційно-просвітницьких заходів для дітей, це: книжково-ілюстративні виставки, конкурси фотографій на тему “Світ, в якому ти живеш”,  відеопрезентація “Бібліотека – за чисте довкілля Сутковець”, проводяться еко-бесіди.

Цієї п’ятниці, 14 квітня у рамках Дня довкілля за сприятливих погодних умов планується провести масове прибирання лісосмуги вздовж дороги, що веде до траси Чернівці-Хмельницький, а молодь візьме участь у прибиранні території пам’ятника загиблим воїнам у ІІ світовій війні.

Детальніше про те, як у Сутківцях готуються до Великодня, слухайте у суботу, 15 квітня на хвилях ОДТРК “Поділля-центр” у науково-просвітницькій радіопрограмі “Село моє, доле моя”, яка звучатиме в ефірі о 8.35 ранку.

20170409_125102Вербна неділя – це день, коли Син Божий увійшов у Єрусалим, тому інша його назва – “Вхід Господній в Єрусалим”. Святкують цей день за тиждень до свята Великодня. Цього року Вербна неділя випала на 9 квітня.

У Сутківцях традиційно в цей день люди прийходять до храму, щоб  послухати святкову літургію та освятити вербові гілочки. На початку служби Божої ієрей Свято-Покровського храму, священик Володимир проводить таїнство Сповіді і Причастя, адже свято припадає на період Великого Посту – час очищення людини тілесного та духовного. Саме освячення головного атрибуту свята – лози відбувається надворі, навколо церкви, після чого о. Володимир благословить усіх вірян та здійснює обряд “мирування”.

Вважається, що освячені вербові гілочки потрібно зберігати у домі цілий рік, оскільки, як вірить більшість, вони служать оберегом для оселі, відганяють злі сили та навіть оберігають від зурочення. Існує знайома багатьом ще з дитинства традиція в цей день “бити” своїх рідних та знайомих лозою, примовляючи: “Не я б’ю, верба б’є, від нині за тиждень – Великдень. Щоб Ви були здорові, як вода і багаті, як земля”.

У Сутківцях старожили кажуть, що навесні, коли вперше виганяєш худобу на пасовище, замість звичної палиці потрібно обов’язково скористатись свяченою лозою, щоб худоба добре паслась і мала якісне молоко.

 

Хмаринка позначок