Сайт бібліотеки-філіалу с. Сутківці Ярмолинецької ЦБС Хмельницької області

20190505_101536Сьогодні у Сутковецькій сільській бібліотеці-філії вперше випробували в дії інтелектуальну настільну гру “100 років боротьби. Українська революція 1917 – 1921 років”.

 
Троє учасників гри: учні 9 класу місцевої школи Короліська Юлія, Мартиненко Віталій та Чилій Зоряна протягом двох годин змагались за перемогу. Щоб досягнути результату, учасникам потрібно було подолати 88 клітинок-ходів та надати вірну відповідь на найбільшу кількість запитань. Завдання стосувались кожного з шести регіонів України – Київщина-Лівобережжя, Волинь, Галичина, Поділля, Південь та Схід на «Оглядовій карті етнічних українських земель».
 
Для полегшення виконання завдань (адже дев’ятикласники ще не вивчали цієї теми у школі), учні використовували “підказки”, які є у бібліотеці: патріотична абетка “Гортаючи сторінки історії: українська революція 1917-1921 рр.”, книжкову виставку з літературою по темі.
 
Усі троє учасників були активними, позитивно реагували на деякі “халепи” у вигляді “пастки” або “чорної клітинки”, намагались допомагати один одному, шукаючи правильні відповіді на питання.
 
“Мені дуже сподобалась ця гра, вона розвиває логіку, мислення, увагу і буде дуже корисною нам у навчанні”, – поділилась своїми враженнями Зоряна Чилій, яка стала переможцем, адже за умовами гри набрала по чотири картки-питання з наборів кожного із шести регіонів. Тобто вважається, що вона об’єднала всі українські землі і, безсумнівно, добре опанувала події та діячів Української революції 1917 – 1921 років.
 
Гра завершилась врученням усім учасникам невеличких подарунків та приєним чаюванням.
 
Довідково: Настільна гра “100 років ботьби. Українська революція 1917 – 1921 років” – інтелектуальна історична розвага, присвячена Українській революції 1917 – 1921 років. Гру підготував Український інститут національної пам’яті за матеріалами Інституту історії України НАН України.
Advertisements

57841590_2105000312887088_3169079608339333120_n17 квітня 2019 року у Ярмолинцях  працювала  «жива бібліотека», де книгами були люди.

Про те, які зміни чекають на громаду в результаті децентралізації, які перспективи та можливості для розвитку, а також конкретні приклади історій успіху вже створених громад  розповідали читачам «Живі книги» у Ярмолинецькій районній бібліотеці. У ролі «Книг» побували: Ірина Драгомерецька – начальник управління економічного розвитку, торгівлі, інфраструктури та туризму Ярмолинецької райдержадміністрації; Людмила Дудняк – спеціаліст відділу освіти, культури та соціального захисту Солобковецької ОТГ та Анна Сіра – консультант з питань комунікації та інформаційної роботи Асоціації міст України (АМУ). Також з метою обміну досвідом на захід завітали учасники аналогічного проекту з Молдови.

«Насправді дуже цікавими були усі питання, мені дуже сподобалось працювати «живою книжкою». І бачачи людей, які тут присутні, я зрозуміла, що з ними ще дуже багато потрібно працювати та інформувати», – поділилась своїми враженнями Анна Сіра, консультант АМУ.

«Мені було дуже приємно, цікаво, а в деяких моментах навіть складно приймати участь у сьогоднішньому заході. Хочу подякувати усім насамперед за небайдужість. Також дякую за співпрацю і думаю, що цей проект буде мати продовження, тому що я вже придумала тему для наступної «Живої бібліотеки», – поділилась своїми думками Ірина Драгомерецька, начальник управління економічного розвитку, торгівлі, інфраструктури та туризму Ярмолинецької райдержадміністрації.

  А Людмила Дудняк, спеціаліст відділу освіти, культури та соціального захисту Солобковецької ОТГ зауважила, що  найбільше їй сподобався обмін досвідом з гостями з іншої держави, і було цікавим послухати досвід запровадження реформи у Молдові.

Також своїми враженнями поділились гості – бібліотекарі з Молдови та їх керівник Ігор  Миронюк (IREX-Молдова)та письменник, журналіст Михайло Цимбалюк. А начальник відділу культури Ярмолинецької райдержадміністрації Євген Гжегожевський завершив захід словами вдячності усім учасникам заходу.

«В основі «живої бібліотеки» лежить ідея дати змогу зустрітися тим людям, які в звичайному житті не мають можливості для тісного спілкування. Сьогодні ми дали таку можливість завдяки проекту ПУЛЬС «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні», що виконується Асоціацією міст України (АМУ) в партнерстві з IREX/Україна за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)», – розповіла Олена Слободян, директор Ярмолинецької централізованої бібліотечної системи.

Іванна Білик, керівник проекту зауважила: «Реформа децентралізації зараз є дуже актуальною, але на жаль, люди не зовсім розуміють, що це таке. І основне завдання нашої команди – Бібліотека + Громадська організація «Ми діємо для розвитку громади», які і є ініціаторами проекту, якомога доступніше донести людям інформацію та знання про позитивні зміни, що зараз відбуваються в Україні».

2 квітня сутківчани плідно попрацювали, щоб зробити своє село чистішим. На велике прибирання вийшли і дорослі, і діти.

Учні Сутковецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. Романа Лабаня прибрали центральну вулицю та автобусну зупинку, що знаходиться біля Свято-Покровької церкви-фортеці ХІV-XVIII cт.  А  працівники Сутковецької сільської ради, місцевої школи та дитячого садочку прибрали узбіччя дороги від села до головної траси (4,5 км!), а також автобусну зупинку на повороті в село.

Такі акції у Сутківцях відбуваються щорічно під керівництвом місцевої влади.

56656209_1054219754769651_2359822866859425792_n

20181028_154710Як можна вплинути на розвиток своєї громади? Як це роблять наші сусіди – поляки? Якими бувають ресурси? Що таке “Картування громади”? Про усе це дізнавались учасники тренінгу “Розвиток громади на основі ресурсів”, що відбувся 28 жовтня 2018 р. у Сутковецькій бібліотеці-філіалі Ярмолинецького р-ну Хмельницької області.

Для участі у тренінгу зібрались активісти різних вікових категорій, яким небайдужа доля свого села і хто має бажання брати участь у розвитку своєї громади.  

Навчання почали із ознайомлення з польським досвідом розвитку громад. Розглянули методику ABCD (розвиток громади на основі ресурсів), разом визначивши, які бувають ресурси та які внутрішні і зовнішні вклади необхідні для досягнення поставленої мети. Переглянули відеофільм про те, як у невеличкому польському селі люди своїми силами організували свято “Зажинки” і як це започаткування вплинуло у подальшому на розвиток їх громади.

Ресурси сутковецької громади  визначали за допомогою інтерактивної “живої” карти. Кожний учасник уявно зайняв місце свого місця проживання і розповів про ресурс, притаманний саме у його куточку села. Приємно те, що учасники не просто “відшукали” цікаві ресурси на своїх вулицях або частинках Сутковець, а й одразу розповідали, як їх можна у подальшому використати, щоб село розвивалось.

Наступним кроком був пошук “неочевидних” ресурсів громади. Тут учасники працювали в групах. Серед таких ресурсів активісти виділили: мрії, бажання, сонячну енергію, енергію вітру, гостинність, інтелект, цікаві факти про село, історії успіху і т.д.

Завершальним етапом тренінгу було саме “картування” громади. Вже маючи загальне уявлення та враховуючи очевидні і неочевидні ресурси громади, учасники зафіксували це на папері. Кінцевим результатом тренінгу стало створення карти громади, але не звичайної, а “Карти майбутнього”, де учасники відобразили існуючі ресурси громади та свої мрії про те, яким би вони хотіли бачити село у майбутньому.

Форма тренінгу дає можливість поспілкуватися на рівних. Дякую за таку можливість. Гадаю, зі мною всі погодяться, що такий тренінг треба провести з сільськими депутатами. Думаю, ефект буде. Щодо ресурсів, то вони в нас великі, тільки треба поштовху” –  так відгукується про захід  активістка громади, заступник директора місцевої школи Валентина Олійник.

“Сьогодні для мене був дуже цікавим польський досвід розвитку громад. І я зрозумів, що у нас, виявляється, теж усі ці ресурси є, тільки потрібно навчитись їх правильно використовувати. От взяти хоча б до прикладу місце, де я живу: перед моїм будинком 16 гектарів долини, де я колись працював на городній бригаді, а зараз це просто пасовище для худоби. Тут можна створити прекрасну зону відпочинку як для місцевих жителів, так і для туристів; справа ставочок, де можна безкоштовно порибалити; за моєю домівкою – руїни замку на одному горбі та церква-фортеця на іншому, а між ними можна й підвісний міст побудувати. А ще у нас є горб, так званий “Щовб”, з-під якого витікає джерельна вода і вже доведено, що під ним заходиться підземне озеро площею 5 гектарів – то це ж можна все село забезпечити питною водою, провівши свій водогін, та ще й у сусідні села цю воду продавати “, – каже активіст громади, пенсіонер Леонід Білошкурко. “

“Приємно відчувати, що твоя маленька батьківщина живе, що є люди, яким вона не байдужа… Дякую саме цим людям!!!” – коментує у мережі Фейсбук Людмила Смаровидло, активістка, вчитель української мови та літератури.

А від себе хочу додати, що все залежить від нас, від активістів громади. Адже жодна ініціатива сама себе просувати не буде. Потрібно згуртовуватись і продумати стратегію, як це все розвинути. Адже коли люди об’єднуються, то стають більш креативними. Коли люди усвідомлюють те, чим володіють – вони розкривають свій потенціал.

За отримані знання та матеріали для тренінгу велика подяка тренерам та всьому колективу Інституту соціокультурного менеджменту, що нас, громадських активістів, навчають у “ШОУ – 4″*.
* “ШОУ – 4” – це “Школа громадської участі – 4”- проект, що реалізується Інститутом соціокультурного менеджменту (ІСКМ) за фінансової підтримки Фонду ім. Ч. С. Мотта. 

Іванна Білик,

завідувач Сутковецької бібліотеки-філіалу

Ярмолинецької ЦБС Хмельницької області

Новый рисунокСвятковий концерт, футбол, різноманітні смаколики та дитячі розваги – так відзначили День села у Сутківцях Ярмолинецького району Хмельницької області.

Увесь християнський світ 14 жовтня відзначав свято Покрови Пресвятої Богородиці. З 1999 року в цей день відзначається ще й День українського козацтва, а з 2004-го – день захисника України. Для села Сутківці це ще й народне храмове свято, адже село славиться своєю унікальною Свято-Покровською церквою-фортецею XIV – XVIII ст., архітектурною пам’яткою національного значення.

Традицію відначати День села на Покрови започаткували місцеві працівники культури ще у 70-х роках минулого століття. Це були масові дійства біля  церкви, на подвір’ї або у залі будинку культури, біля школи і навіть біля сільського магазину з видом на церкву та руїни замку.

Цьогоріч свято знову  завітало у Сутківці. Здається, що сама природа святкувала, адже погода була сонячною та теплою, що ще більше додавало піднесеного настрою.  Власне, саме свято розпочалося раненько із богослужіння в церкві, куди завітали не тільки сутківчани, а й гості села.

20181014_134013.jpg

Ближче до обідньої пори місцева молодь порадувала односельчан футбольним матчем. Цього року він відбувся між місцевою та молодіжною (підростаючою) командами.

Дуже пораділи найменші учасники свята – діти, адже мали змогу розважатись на різних батутах, поласувати різними солодощами. 

Місцеві підприємці Оксана Крива та Іван Малихін почастували жителів різними наїдками та запашними напоями: тут були і шашлики, і  ковбаси, і свіжозапечена риба та декілька видів пиріжків, і домашнє винце. Усім бажаючим безкоштовно розливали гарячу рибну юшку. Великий асортимент продуктових товарів мешканцям пропонував Олександр Макогон.

Святкову програму продовжив концерт у сільському Будинку культури. Почали з ушанування пам’яті загиблих односельчан: Героя АТО Романа Лабаня та воїна-інтернаціоналіста Михайла Побережного. Слова вдячності висловили воїнам, які з честю виконали і виконують свій конституційний обов’язок на Сході України, та воїнів-інтернаціоналістів села.

20181014_173751

З вітальним словом до жителів села звернулись: Сутковецький сільський голова Олександр Білик, настоятель Свято-Покровської церкви отець Володимир та Боднарівський сільський голова Олександр Трембач.

“Щиро вітаю усіх односельчан зі святом! День села – це саме той день, коли у дружнє коло збираються родини, зустрічаються близькі та друзі. Дякую усім Вам за любов до рідного села та за Вашу невтомну працю!” – привітав присутніх Сутковецький сільський голова Олександр Білик.

З Днем села привітали найстаршу жительку Чорну Марію Полікарпівну, 1921 року народження, а побажання здоров’я, гарної долі та щасливого життя віддали найменшим – діткам, що народились у 2018 році, а їх у нас цьогоріч шестеро. Наступні вітання та побажання звучали для новостворених сімей, для учнів школи та вихованців дитячого садочку. У цей святковий день віддали шану праці вчителів, працівників дитячого садочку, амбулаторії, ветлікарні, пошти, сільської ради, культури, контори СТОВ “Берегиня” та усім хліборобам, що трудяться на родючих полях Сутковець.

Своїми піснями порадували глядачів Віолетта Волошина, Ірина Ігнатьєва, Лілія Зубко-Вальчук, Наталія Остап’юк, Анастасія Білик, Катя Левіцька та вокальний жіночий колектив “Берегиня”. “Танець з хустками” для сутківчан подарували учениці місцевої школи Вікторія Цісар, Анна-Таміла Літвінова, Ангеліна Ткачук, Софія Кундиловська та Каріна Боднаровська.

Після концерту відбувся розіграш святкової лотереї. Закінчився вечір молодіжною дискотекою у супроводі “живої” музики.

Фінансовий внесок у святкування зробили місцеві підприємці Іван Королівський (ПП “Золотий колос”), Василь Шматлай (СФГ “Орбіта), Микола Паращин (СТОВ “Берегиня”).

Сьогодні, двадцять дев’ятого серпня, сутківчанину Роману Лабаню мало би виповнитись 25 років з дня народження.

Та не судилось… Жорстока війна на Сході України своїми чорними пазурами з корінням видерла Його життя, залишивши глибоку рану у серцях усіх рідних, близьких та знайомих…

Він назавжди залишиться у нашій пам’яті красивим, мужнім 21-річним юнаком, який загинув, виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України…

Ми пам’ятатимемо Його, допоки житимемо… Вічна пам’ять!

Спогади про Тебе

Нарис

Шкільний гамір, допитливі дитячі оченята, радість від того, що ти сієш розумне, добре, вічне… Це і є те вчительське щастя, яке  відчуває лише людина, здатна щиро віддати серце дітям. Калейдоскопом у пам’яті промайнули фрагменти дитячих доль. Згадуєш їх і закрадається думка: оті непосиди, з якими найбільше мороки, пам’ятають, що ти – учитель. І знову спогади, спогади, спогади. Поринаєш в учительський сон, де знову на тебе чекають учні, уроки і шкільний дзвінок.

– О, ні! Це не правда! Кого вбито? Рому? Лабаня? Везуть додому!? Господи, скажи, що це не правда! Прийшло повідомлення на сільську раду? Олег знає?! А Галя? Ще не знає? Вона ж не витримає!..

Слухавка мобільного падає додолу. Невідомий досі шок спаралізує мову, емоції, рухи. Лише в скронях страшним набатом пульсує думка: це не може бути правдою. Рома такий хитрий, швидкий… Та ні – це сон.

А телефон не замовкає: «Рома Лабань загинув», «Рому везуть додому»…

– Боже милостивий! Ти ж є на світі! Ну зроби щось! Ти ж можеш усе! До Тебе і тільки до Тебе звертаюся: ну зроби щось! Це ж несправедливо! Він ще  дитина! Господи! Ну зроби щось! Ну зроби щось, Господи! Бла-га-ю…

І прірва… Страшна чорна прірва  тривалістю  у вічність.

– Діти, пам’ятайте: усі ситуації мають вихід. Безвихідь – тільки смерть.

– А ми довго житимемо, Людмило Олександрівно!

– Дай, Боже, Ромо. У давнину була прикмета: якщо багато хлопців родиться – то на війну. А у вашому класі – майже всі хлопці. Та й по інших подібна ситуація.

–  Не хвилюйтесь. Якщо потрібно буде – підемо воювати.

Рома, Рома. Це ж твої слова. Учительське серце ніяк не може відпустити тебе, Лабчику-Рябчику. Ти у моїй душі, заповненій тугою, облитій слізьми скорботи за Твоїм веселим сміхом. Ромчику! Я знаю, що таке вчительське горе. Це похорони учня. А велике горе – це втратити Тебе.

– Що, Людмило Олександрівно, хитаєте головою з думкою, що з мене вийде?

– Та ні, Ромо. З таких як ти, великі люди виростають. Головне – правильно розпорядися своїм життям.

Розпорядився. Правильно… Та ні: він мав стати великим за життя. Завжди спішив, мету мав, був готовим до життя будь-якого: від простого селянина до служіння Україні.

Україно, Україно! Скільки за тебе полягло молодого цвіту! Чому ти окроплена слізьми материнськими і кров’ю юнацькою?! Коли ти засмієшся миром, огорнеш дітей своїх крильми щастя?

І знову спогади…

– Рома! Чому ти розмовляєш на уроці? Це ж великий Франко! От матиме мороку в майбутньому твоя жінка.

– Людмило Олександрівно! А я буду вашим зятем.

Хвиля гучного сміху  заповнила класну кімнату. Потрібно гідно вийти із ситуації – сама ж зачепила гострого на язик учня.

– Чому б ні? Хлопець ти хазяйський, не дурний. Але «Гімн» Франка прийдеться вивчити. Сьогодні після уроків з майбутньою тещею. Це не обговорюється.

–  Не можу я вивчити вашого Франка. Дивіться – мене хлопці чекають. Я вже не хочу бути вашим зятем.

– О, ні, Ромчику. У зяті просився перед усім класом, відмову хочу почути теж перед усім класом.

– Згоден, лишень відпустіть. Знаєте скільки вдома роботи?

– Жалко, такого зятя втрачаю. Йди вже. А «Гімн» Франка вивчи. Чуєш?

Дитино, дитино! Є ж на світі та єдина, з якою мав долю переплести. Є ж на світі люди, які би дякували батькам твоїм за чудового зятя-сина. Чому ж доля твоя саме така? Чому?

– Рома! Запам’ятай нарешті: ться пишеться з м’яким знаком. Ти ж не росіянин, що пишеш тся.

Не росіянин. А від чиєї руки загинув? Чому братським вистрілом нагородила тебе доля? Пам’ятаєш слова Мусія Половця: «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду»? Що ж сталося з родом українським?

Гілля дерев сумно схилило своє віття у скорботній задумі. Вогненні пелюстки чорнобривців, мов солдати, стоять на чатах. Вічно живі квіти, що постійно міняються на Твоїй могилі, здаючи свій пост, поринають разом з Тобою у вічний сон, Ромчику. Ти своєю усмішкою зустрічаєш і проводжаєш нас на межі вічності. Німі уста говорять: «Я тут і там, на небесах. Тільки пам’ятайте мене!»

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» Це ж про Тебе!

Тепер я розумію, Романе Олеговичу! Ти дав нам, учителям, справжній урок мужності. Ти власним прикладом показав, хто такий патріот, справжній офіцер, чоловік-захисник. Ти вищий за нас, учителів, узятих разом. Ти – Герой! А Герої не вмирають!

 

Людмила Смаровидло,

  Твоя вчителька

 

На мою думку, кожна свідома людина повинна навчатись протягом усього життя. І в будь-якому віці можна вчитись чомусь новому. Зокрема, професія бібліотекаря вимагає постійно удосконалювати свої професійні знання, засвоювати нові форми освіти, займатись самоосвітою.

У квітні та травні цього року я стала учасницею тренінгу “Громадянська освіта жінок місцевих громад”, що проходив у межах проекту “Залучення через освіту” і реалізується ГО “Інститут соціокультурного менеджменту”(ІСКМ) м. Кропивницький.* Навчання відбулось у м. Львів-Брюховичі і складалось з двох етапів: тренінгу (23-25 квітня) та підсумкової конференції “Можливості закладів культури в громадянській освіті жінок для розвитку локальної демократії” (30 травня – 1 червня).

Набутим досвідом ділилась 19 липня 2018 р. у Ярмолинецькій районній бібліотеці  з працівниками сільських бібліотек району. Тема першої тренінгової сесії: “Неформальна громадянська освіта: усвідомлення, потреби, можливості”.

Для більшості присутніх така форма навчання була чимось новим і цікавим, адже використовувались сучасні методи та інструменти, що дозволяють вільно та невимушено почувати себе серед колективу.

За допомогою “Мозкового штурму” учасники висловили власні думки щодо визначення, що ж таке “неформальна освіта”, навіщо вона потрібна, яка різниця між “формальною” і “неформальною” освітою. 

Далі учасники знайомились за допомогою “Я – презентації”, визначали Правила тренінгу та записували свої очікування на “Семінарській кухні”, будували і подорожували інтерактивною картою району, де кожний учасник вчився коротко і цікаво представляти свою громаду.

Також попрацювали у групах над визначенням основних термінів тренінгу, візуалізуючи їх за допомогою старих журналів, газет, кольорового паперу та маркерів.

“Енерджайзером” тренінгу стала весела гра “Герої японських казок”, де для перемоги треба було вміти домовлятись в команді та обирати спільну тактику.

“Нові форми навчання змінюють наше ставлення до своєї професії, розуміння життєвої позиції, вміння спілкуватись” – ділиться на своєму сайті учасниця тренінгу Неоніла Ковбасіста, завідувач Солобковецької бібліотеки-філіалу.

А бібліотекар Томашівської бібліотеки-філіалу Валентина Розгонюк у мережі Фейсбук пише: “Підсумковий мікрофон показав , що всі в захваті. Хтось “помолодів”. Хтось більшe дізнався про своїх колeг, цікавe про громади, у яких працюють їх колeги. Багато цікавого ми взяли для своєї роботи”.

Наприкінці тренінгу директор Ярмолинецької ЦБС Олена Слободян зауважила, що “сподівається на продовження таких занять у подальшому. Адже навчання бібліотекарів на таких тренінгах допоможе краще освоїти особливості спілкування з читачами, навчить їх знаходити взаєморозуміння з користувачами в межах бібіліотечного простору.”

*Програма тренінгу підготовлена в рамках проекту “Залучення через освіту”, що реалізується Інститутом соціокультурного менеджменту в межах “Програми сприяння громадській активності “Долучайся!””, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.

Іванна Білик,

завідувач Сутковецької бібліотеки-філіалу

Ярмолинецької ЦБС

Хмаринка позначок