Зробили село чистішим

2 квітня сутківчани плідно попрацювали, щоб зробити своє село чистішим. На велике прибирання вийшли і дорослі, і діти.

Учні Сутковецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. Романа Лабаня прибрали центральну вулицю та автобусну зупинку, що знаходиться біля Свято-Покровької церкви-фортеці ХІV-XVIII cт.  А  працівники Сутковецької сільської ради, місцевої школи та дитячого садочку прибрали узбіччя дороги від села до головної траси (4,5 км!), а також автобусну зупинку на повороті в село.

Такі акції у Сутківцях відбуваються щорічно під керівництвом місцевої влади.

Йому було би двадцять п’ять…

Сьогодні, двадцять дев’ятого серпня, сутківчанину Роману Лабаню мало би виповнитись 25 років з дня народження.

Та не судилось… Жорстока війна на Сході України своїми чорними пазурами з корінням видерла Його життя, залишивши глибоку рану у серцях усіх рідних, близьких та знайомих…

Він назавжди залишиться у нашій пам’яті красивим, мужнім 21-річним юнаком, який загинув, виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України…

Ми пам’ятатимемо Його, допоки житимемо… Вічна пам’ять!

Спогади про Тебе

Нарис

Шкільний гамір, допитливі дитячі оченята, радість від того, що ти сієш розумне, добре, вічне… Це і є те вчительське щастя, яке  відчуває лише людина, здатна щиро віддати серце дітям. Калейдоскопом у пам’яті промайнули фрагменти дитячих доль. Згадуєш їх і закрадається думка: оті непосиди, з якими найбільше мороки, пам’ятають, що ти – учитель. І знову спогади, спогади, спогади. Поринаєш в учительський сон, де знову на тебе чекають учні, уроки і шкільний дзвінок.

– О, ні! Це не правда! Кого вбито? Рому? Лабаня? Везуть додому!? Господи, скажи, що це не правда! Прийшло повідомлення на сільську раду? Олег знає?! А Галя? Ще не знає? Вона ж не витримає!..

Слухавка мобільного падає додолу. Невідомий досі шок спаралізує мову, емоції, рухи. Лише в скронях страшним набатом пульсує думка: це не може бути правдою. Рома такий хитрий, швидкий… Та ні – це сон.

А телефон не замовкає: «Рома Лабань загинув», «Рому везуть додому»…

– Боже милостивий! Ти ж є на світі! Ну зроби щось! Ти ж можеш усе! До Тебе і тільки до Тебе звертаюся: ну зроби щось! Це ж несправедливо! Він ще  дитина! Господи! Ну зроби щось! Ну зроби щось, Господи! Бла-га-ю…

І прірва… Страшна чорна прірва  тривалістю  у вічність.

– Діти, пам’ятайте: усі ситуації мають вихід. Безвихідь – тільки смерть.

– А ми довго житимемо, Людмило Олександрівно!

– Дай, Боже, Ромо. У давнину була прикмета: якщо багато хлопців родиться – то на війну. А у вашому класі – майже всі хлопці. Та й по інших подібна ситуація.

–  Не хвилюйтесь. Якщо потрібно буде – підемо воювати.

Рома, Рома. Це ж твої слова. Учительське серце ніяк не може відпустити тебе, Лабчику-Рябчику. Ти у моїй душі, заповненій тугою, облитій слізьми скорботи за Твоїм веселим сміхом. Ромчику! Я знаю, що таке вчительське горе. Це похорони учня. А велике горе – це втратити Тебе.

– Що, Людмило Олександрівно, хитаєте головою з думкою, що з мене вийде?

– Та ні, Ромо. З таких як ти, великі люди виростають. Головне – правильно розпорядися своїм життям.

Розпорядився. Правильно… Та ні: він мав стати великим за життя. Завжди спішив, мету мав, був готовим до життя будь-якого: від простого селянина до служіння Україні.

Україно, Україно! Скільки за тебе полягло молодого цвіту! Чому ти окроплена слізьми материнськими і кров’ю юнацькою?! Коли ти засмієшся миром, огорнеш дітей своїх крильми щастя?

І знову спогади…

– Рома! Чому ти розмовляєш на уроці? Це ж великий Франко! От матиме мороку в майбутньому твоя жінка.

– Людмило Олександрівно! А я буду вашим зятем.

Хвиля гучного сміху  заповнила класну кімнату. Потрібно гідно вийти із ситуації – сама ж зачепила гострого на язик учня.

– Чому б ні? Хлопець ти хазяйський, не дурний. Але «Гімн» Франка прийдеться вивчити. Сьогодні після уроків з майбутньою тещею. Це не обговорюється.

–  Не можу я вивчити вашого Франка. Дивіться – мене хлопці чекають. Я вже не хочу бути вашим зятем.

– О, ні, Ромчику. У зяті просився перед усім класом, відмову хочу почути теж перед усім класом.

– Згоден, лишень відпустіть. Знаєте скільки вдома роботи?

– Жалко, такого зятя втрачаю. Йди вже. А «Гімн» Франка вивчи. Чуєш?

Дитино, дитино! Є ж на світі та єдина, з якою мав долю переплести. Є ж на світі люди, які би дякували батькам твоїм за чудового зятя-сина. Чому ж доля твоя саме така? Чому?

– Рома! Запам’ятай нарешті: ться пишеться з м’яким знаком. Ти ж не росіянин, що пишеш тся.

Не росіянин. А від чиєї руки загинув? Чому братським вистрілом нагородила тебе доля? Пам’ятаєш слова Мусія Половця: «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду»? Що ж сталося з родом українським?

Гілля дерев сумно схилило своє віття у скорботній задумі. Вогненні пелюстки чорнобривців, мов солдати, стоять на чатах. Вічно живі квіти, що постійно міняються на Твоїй могилі, здаючи свій пост, поринають разом з Тобою у вічний сон, Ромчику. Ти своєю усмішкою зустрічаєш і проводжаєш нас на межі вічності. Німі уста говорять: «Я тут і там, на небесах. Тільки пам’ятайте мене!»

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» Це ж про Тебе!

Тепер я розумію, Романе Олеговичу! Ти дав нам, учителям, справжній урок мужності. Ти власним прикладом показав, хто такий патріот, справжній офіцер, чоловік-захисник. Ти вищий за нас, учителів, узятих разом. Ти – Герой! А Герої не вмирають!

 

Людмила Смаровидло,

  Твоя вчителька

 

Вічна пам’ять про Героя

     17 лютого минуло 3 роки, як страшна звістка накрила наше село: у бою під Дебальцево загинув наш односельчанин, 21-річний Роман Лабань. Загинув Героєм, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

Читайте також “Страшна звістка накрила Сутківці“

Напередодні, 16 лютого, у місцевій школі, яка вже носить ім’я Героя Романа Лабаня відбувся вечір пам’яті, присвячений цій трагічній даті. Після заходу усією шкільною родиною відвідали могилу Романа, поклали квіти та усі разом помолились…
У день загибелі Ромчика на сутковецьке кладовище увесь день йшли люди. Прихали друзі, однокласники, побратими з Калинівської частини, родичі та просто односельчани Героя, щоб сказати: “Ромчику, ми не забули, ми пам’ятаємо про Тебе, цінуємо Твій подвиг і те, що Ти зробив заради миру і спокою України”…

 

Чисте село – чисте сумління

Сутковецька сільська бібліотека взяла участь і стала переможцем конкурсу “17 міні грантів від АСТАР” з проектом “Чисте село”.  Таку добру ініціативу запропонували учні 4-го класу місцевої школи на чолі з класоводом Тетяною Матейко. Мета проекту – виявлення стихійних сміттєзвалищ на території села та їх усунення. Після оголошення результатів конкурсу проект “Чисте село” був підтриманий та профінансований громадською організацією “Агенція сталого розвитку АСТАР”. За тисячу гривень, виділених для реалізації проекту, закупили рукавиці, мусорні мішки, граблі, віники, решта грошей було витрачено на придбання пального для вивозу сміття.

Власне, саму акцію провели 12 жовтня, напередодні Дня села, яке щорічно відзначається у день Пресвятої Покрови Богородиці. Приємно, що до акції долучились не тільки учні-ініціатори проекту та вчителі, а й працівники пошти, сільської ради, амбулаторії. Спільними зусиллями було прибрано центральну вулицю, прилеглі території біля сільської ради, церкви, амбулаторії, Будинку культури, стадіону, автобусної зупинки, меморіалу Слави. Допомогло й місцеве аграрне підприємство, виділивши для роботи екскаватор.

 

У Сутківцях святкували

Традиційно, в світлий день Покрови Пресвятої Богородиці сутківчани відзначають храмове свято села. А також вже стало доброю традицією у місцевому аграрному підприємстві після збору урожаю проводити Свято хліба. Цьогорічні урочистості випали на 13 жовтня.

Почали з футбольного матчу. А змагались дві команди “Колос”: “молода” команда, створена у цьому році та футбольна команда, яка прославила село своїми здобутками – стала чемпіоном області 1982 р. та учасником зональних республіканських змагань з футболу. Не дилячись на поважний вік декого з футболістів “старшої” команди (найстаршому – 65 років), гра закінчилась нічиєю з рахунком 2:2.Урочисту програму, що проходила у Будинку культури, почали зі спільної молитви разом з настоятелем Свято-Покровського храму отцем Володимиром. Хвилиною мовчання та покладанням квітів до могил вшанували пам’ять загиблого сутківчанина Романа Лабаня та жителя с. Борбухи Валентина Бабенка, а також усіх тих, хто поклав своє життя, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

З вітальним словом виступили керівники аграрного підприємства генеральний директор групи компаній “VITAGRO” Петро Лабазюк та керуючий Сутковецьким відділком Микола Паращин, які розповіли про успіхи трудового колективу, його життя та про плани на майбутнє. А детальніше про роботу компанії “VITAGRO” розповів відеофільм, продемонстрований на великому екрані.

“Наше село красиве і квітуче. Та все ж справжньою його окрасою є люди. Вони скромні і працьовиті, їх щоденна праця життя – то джерело людської мудрості і самовідданості”, – так у своєму виступі сказав Сутковецький сільський голова Олександр Білик. А Боднарівський голова села Олександр Трембач також привітав усіх присутніх зі святом, побажав міцного здоров’я, благополуччя та мирного неба над головою.

 

А далі були  нагородження та подарунки від місцевого інвестора для учасників АТО, кращих працівників сільгосппідприємства, ветеранів праці, наймолодшого та найстаршого жителів села, подарунки для соціальної сфери села. Урочисто відкрили нову дошку пошани.

У концертній програмі свята порадували виступами: молодіжний танцювальний колектив “Нотка”, юні вокалістки Крістіна Артушян та Ірина Ігнатьєва, жіноча вокальна група “Берегиня”. Зачарували усіх своїми неперевершеними голосами боднарівчанки Лілія Вальчук та Наталія Остапюк.

І ще одним подарунком від групи компаній “VITAGRO” стали виступи відомих в Україні артисток-вокалісток Альони Мороз та Тетяна Рябініної. Завершилось свято розіграшем святкової лотереї.