Церква-фортеця, замок та підземне озеро: як відпочивали хмельницькі журналісти

Колектив Хмельницької ОДТРК “Поділля-центр”

Співпрацювати з журналістами мені довелось навчитись у минулому році, ставши учасницею проекту “Хмельницький піар-офіс сучасних бібліотек”. Спілкувалась із журналістами друкованих ЗМІ, інтернет-видань, радіо та телебачення. Зробила висновок: дуже цікаві люди, творчі, надзвичайно талановиті  і… страшенно зайняті!  Тоді як майже усі державні організації відпочивають, вони мусять бути постійно у центрі подій, встигнути першим знайти саме ту новину, яка буде цікавою глядачеві.

Але й журналісти, як і усі ми – живі люди, і також інколи мріють про відпочинок: відвідати цікаві туристичні місця, відпочити десь на природі і просто відволіктися від усіх буденних справ. А ще краще, коли можна сумістити, як то кажуть, приємне з корисним.

Саме на такий відпочинок і завітали до Сутковець телевізійники Хмельницької регіональної дирекції “Поділля-центр”. 

Почали з екскурсії селом. Послухали розповідь про руїни замку, що височіють на другому горбі над долиною річки Ушиці. Тоді вузькою стежиною пройшлися понад яром до Свято-Покровської церкви-фортеці ХІV-ХVІІІ ст. Тут місцевий священик Володимир уже більш детально розповів і про храм, і, власне, про історію самого села Сутківці, з  усіма його таємницями, що криються у підземних ходах та легендах. Спустились до підвального приміщення, де ще кілька місяців тому лежали кістки людей,  розкопані при останній реставрації у 2006 році, і які, так і не досліджені, були захоронені у 2016 на території церкви. Вузькими східцями піднялись на другий поверх – оборонний, де  добре видно бойовий парапет з бійницями-машикулями та оборонні галереї в інтер’єрі храму.

Далі проїхались селом, минувши старий водяний млин ХІХ ст. та рештки гідроелектростанції на р. Ушиця, яка свого часу забезпечувала електроенергією понад 450 колгоспних дворів.

Піднялись по дорозі на величезний горб, знаний у Сутківцях як “Щовб”, а далі – на “Опуст”, що постійно сунеться на проїжджу частину. І недарма сунеться, адже під тим горбом знаходиться підземне озеро площею 5 гектарів! З цим не можна не погодитись, бо ж територію нинішнього села зачіпало Амадоцьке озеро, розміри якого за картами 1562 року сягали близько 130×30 км. Так чи інакше, а таємниця цього природного явища містить в собі чимало загадок.

На “Щовбі” зупинились найдовше, щоб помилуватись  краєвидом. Адже тут одночасно можна побачити і церкву, і замок, і річку Ушицю та унікальний рельєф з терасами та ярами. І світлини з цього місця виходять просто чудові!

Як добре, що у Сутківцях нещодавно відкрили зону відпочинку! Ось тут якраз і йдеться про сумісництво “приємного з корисним”! Особливо приємно після походу на спекотному сонці посидіти в лісі поблизу джерельної води та поділитись своїми враження щодо побаченого. А ще – посмакувати місцевими стравами: картоплею, смаженою на сковорідці з-під дискової борони та рибною юшкою, тут же звареною в казані на вогнищі. І місцевий лісник з дружиною не підведе: приготують усе вчасно і смачно.

Приємно стомлені та задоволені, сповнені вражень, гості поверталися додому.

На завершення хотілось би сказати таке. Люди їздять за тридев’ять земель і повертаються, щоб зрозуміти, що краса – вона поруч: у стежці, що в’юниться струмком в густому різнотрав’ї, у прохолодному подиху віковічного лісу, у прадавньому камінні, яке є свідком нашої історії. Впевнена, що нам просто треба полюбити свою Батьківщину і розкрити для себе її неповторну унікальну сутність.

Іванна Білик,

завідуюча бібліотекою-філіалом с. Сутківці

Фоторепортаж Віталія Столяра та Юрія Черевичника