Є сторінки в історії нашого народу, які важко згадувати, але й неможливо забути. Особливо це стосується подій, де втрачаються життя і калічаться людські долі. Мова піде про війну в Афганістані (1979-1989 рр.), як одну з трагічних сторінок в історії України.
Хто ж вони, воїни-афганці? Фактично це молоді хлопці, відірвані від рідних та близьких, які йшли служити до лав Радянської армії, а потрапивши до Афганістану, ризикували своїм здоров’ям і життям, виконуючи військовий обов’язок. А вдома за них молились і сивіли матері. Кожна з них чекала свого сина додому… Та не всім судилося повернутися живим та неушкодженим…
Не оминула така участь і наших односельчан. В шанобі хиляємо голови перед пам’яттю нашого односельчанина Побережного Михайла Андрійовича, який загинув у Афганській війні.
Щиро дякуємо тим, хто повернувся: Бех СергійСтепанович, Бех Анатолій Іванович, Присяжнюк Анатолій Миколайович, Овчарук Віктор Миколайович.
Кого ж ми можемо назвати найпрацьовитішими у селі?.. Ви скажете, усі українці роботящі, кожен селянин піклується про врожай, і пахне йому рідна земля важким потом і працею. Бо така селянська доля: орати, садити, збирати і зберігати урожай, трудитися від зорі до зорі. Тому мова піде про тих людей, які працюють з головним ресурсом села – землею.
З історичних джерел відомо, що в минулому землі Сутковець належали пані Залецькій, орендатором земель був пан Шільман. На річці Ушиці знаходилося 5 водяних млинів, які так само належали панові. Усе населення працювало на пана і нещадно експлуатувалося. А вже після ІІ світової війни село Сутківці стало господарським центром колгоспу ім. Жданова, до якого ввійшло три населених пункти – с. Лисівка, с. Сутківці та частина Ярмолинець. Головним напрямком діяльності господарства стала відгодівля свиней. Детальніше про історію села Сутківці читайте у розділі сайту “Історія Сутковець”
На сьогоднішній день, на території села Сутківці землю орендують та обробляють такі підприємства та господарства:
СФГ “Березина” – керівник Слободян Анатолій Дмитрович
СФГ “Орбіта” – керівник Шматлай Василь Миколайович
СФГ “Оберіг” – керівник Кожен Микола Михайлович
СФГ “Жолоби” – керівник Королівський Віталій Іванович
ПП “Агрофірма “Золотий колос”” – керівник Королівський Іван Дмитрович
ПП “Берегиня – Нова” – керівник Долина Михайло Олександрович
СФГ “Вікторія – Л” – керівник Побережний Леонтій Іванович
СТОВ “Берегиня” – керівник Паращин Микола Петрович
ТОВ “Агрохолдинг 2012” – керівник Герега Олександр Володимирович
Найбільшу частину розпайованих земель Сутковець орендує та обробляє ПП “Аграрна компанія – 2004” – керівник Лабазюк Петро Петрович. На території села усе ще працюють зерновий тік, машинно-тракторний парк, контора. Загалом тут працевлаштовані сімдесят п’ять місцевих жителів, які обробляють землю та її продукти, працюючи агрономами, комбайнерами, трактористами, водіями та й простими робочими. Їх праця важка, дуже часто без вихідних, адже урожай потрібно садити і збирати, коли цього дозволяє погода. Саме ці люди і є “найпрацьовитішими”, адже завдяки їм ми і маємо те, що найважливіше для людського існування – хліб на столі.
Є така народна мудрість “З землі вийшли – в землю підемо”. Так і є. Земля для українця більше, ніж земля. Бо якщо подивитися наш фолькльор, послухати примовки, пов’язані з землею, то стає зрозумілим, що земля для українця є найбільшим надбанням.
Наймилішими у селі по праву можемо назвати людей, які працюють, вкладаючи душу в наймолодших жителів. Адже у дошкільному закладі будь-хто працювати не зможе. Це мають бути люди зі щирим серцем, відкритою душею, добрі та чуйні. І це працівники Сутковецького дитячого садочку “Ромашка”.
Заклад дошкільної освіти «Ромашка», як і Сутковецьку ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Романа Лабаня відвідують діти з кількох сіл: Сутківці, Боднарівка, Лисівка, Баранівка, Круті Броди. Загалом у 2020 році тут виховуються двадцять троє дітей.
Директор садочку, висококваліфікований спеціаліст Королівська Світлана Володимирівна постійно дбає про благоустрій та матеріальне забезпечення закладу, є хорошим керівником для свого колективу. Всю свою душу та професійні здібності у діток вкладає вихователька Гнатовська Оксана Дмитрівна. Разом із нею дітки і співають, і танцюють, і вчаться та розвиваються на заняттях. А помічник вихователя Королівська Майя Іванівна у всьому допоможе вихователю, та й для діток вона як друга мама: і приголубить, і заспокоїть, і порядку навчить. Смачно наготує дітям кухар Приймак Інна Анатоліївна, а відремонтує усі зіпсовані меблі, іграшки робітник по обслуговуванні Ігнатьєв Ігор Вікторович.
Дуже важливо, щоб перші спогади про наше дитинство були теплими, адже це перша сходинка на шляху у доросле життя. А з такими милими вихователями, як Оксана Дмитрівна, Світлана Володимирівна, Майя Іванівна ще довго випускники закладу згадують роки, проведені у садочку.
Якщо говорити про найвідоміших людей нашого села, то тут, я думаю, всі зі мною погодяться, що це наші медпрацівники Бєляєва Алла Іванівна та Мартиненко Ольга Анатоліївна. Їх знають усі без винятку, адже кожному з нас коли-не-коли приходилось побувати у сільській амбулаторії: то щеплення треба зробити дітям, то хтось прихворів і йде за допомогою та порадою. А буває, що й серед ночі комусь терміново потрібна допомога, то наші дівчата завжди спішать на допомогу.І немає у них ні відпустки, ні вихідних, бо ж люди не “по графіку” хворіють…
Ось так написали про наших рятувальниць журналісти обласного часопису “Подільські вісті”:
Ольга Мартиненко та Алла Бєляєва у робочій обстановці. Фото Лесі Садомської
“Алла Бєляєва присвятила медицині вже майже 54 роки. По закінченні Хмельницького медичного училища дівчині пропонували залишитися в обласному центрі, проте вона вперто рвалася до рідного села. Тож пішла акушером до колгоспного пологового будинку. Однісінька. А пологів, пригадує, тоді було по сорок за рік, це зараз хоч би четверо немовлят лелека приніс. “Всього було за ці роки. Ні у відпустці я не була жодного разу, й вихідних майже не мала. З акушера перейшла на фельдшера – і так з року в рік: виклик за викликом, на пору доби незважаючи, травми, недуги, лікування, профілактика, донорство… Два села тоді наш медпункт обслуговував – Сутківці і Лисівку. Населення було понад три тисячі. Лише по сорок немовлят на рік народжувалося, а це і патронажі, і щеплення. Проте, що там казати, люди були значно здоровіші. На стількох земляків, може, п’ятеро стояли на обліку з високим тиском. Нині він чи не у кожного, геть діти вже на нього скаржаться. Онкологія вкрай рідко зустрічалася. Зараз у нас населення до восьмисот не дотягує, а зі страшною цією недугою дванадцять на обліку, по 2-3 у рік виявляємо. Причиною цьому, – міркує медик, – не лише Чорнобиль. Раніше ж бо планові медогляди були обов’язковими: всі працювали на роботах, тож змушували. А зараз… Лікування було безкоштовним. Люди знали, що вони захищені. А зараз, по-перше, немає примусових профілактичних оглядів – звертаються за допомогою, коли хвороба дуже запущена, і ще ж на селі невід’ємна умова – коли всі роботи переробили. По-друге, нині не те що лікуватися, обстежуватися – дуже дороге задоволення. А по-третє, давайте будемо реалістами: до чого ця реформа – гроші йдуть за пацієнтом? Де взяти того пацієнта й звідки виділяти гроші? Чому б у нас не запровадити страхову медицину? Які суми впродовж десятиріч викидали на профспілки, що ми мали від них? Це ж море коштів! А якби у медицину вкладали! Ну, Богу дякувати, ти не захворів, хтось інший за них пролікується. Чому ми не беремо приклад з багатьох європейських країн, де дбають про здоров’я нації? Це направду незбагненно”.
Ольга Мартиненко, обираючи професію, втілювала в життя мрію молодшої сестрички, яка будь-що мала стати медиком, та страшна аварія обірвала життя у чотирнадцять. Вже тринадцять років, як Ольга Анатоліївна працює у рідних Сутківцях. Каже, їй пощастило: не кожному ж Бог дав такого вчителя. Як доньку, навчала Алла Іванівна колегу. Зараз пишається: зі всім Ольга на відмінно справляється, а вдвох і працюється легше, є з ким порадитися, на кого покластися, з ким обов’язки розділити. Родина сімейної медсестри звикла, що часто не лише у будні, а й на родинних святах її чекають з виклику, чи чоловік вночі до хворого мусить автомобілем везти…
… Сільські та всеукраїнські реалії змусили цих професійних цілителів за покликанням, хоч і без лікарського диплому, бути рентгенами, окулістами, травматологами, гінекологами, педіатрами, терапевтами, психологами, лорами, гастроентерологами… І це без перебільшення. Куди ж, жартують, дінешся з підводного човна? Втім секрет у іншому – для них це не робота, а стиль життя, стихія, якщо хочете, без якої ніяк. А засилля городів і господарства вдома, хатні справи й родинні клопоти якось теж встигаються. І звикли до цього чоловік, і син з донькою, внуки і правнуки Алли Бєляєвої. До слова, син жінки теж фельдшер на “швидкій” у райцентрі, а старша внучка закінчує Вінницький медінститут. Знають, що по-іншому не може, й син та донечка, чоловік, мама і рідні і Ольга Мартиненко…”
Використані матеріали:
Садомська Л. І педіатри, й терапевти, й травматологи / Л. Садомська // Подільські вісті: громадсько-політична газета. – 16 липня, 2020. – №29. – С. 3.
Сьогодні стала доступною електронна версія книги пам’яті Героя АТО Романа Лабаня “Мамо, не плач, я повернусь”, яку 11 травня презентували у Сутковецькій сільській бібліотеці Ярмолинецького р-ну Хмельницької області. Книга видана як данина пам’яті сутківчанину Роману Лабаню, що героїчно загинув у антитерористичній операції 17 лютого 2015 року у бою під Дебальцево, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.
В основу видання покладено науково-дослідницьку роботу Малої Академії наук «Герої не вмирають» учня 11 класу Левицького Сергія (керівник – учитель історії Ольга Шматлай). Книга розповідає про життєвий шлях Романа Лабаня, його дитинство, юні роки, мрію стати офіцером та шлях до мети, а також містить спогади вчителів, сповіді друзів Романа, для яких його загибель стала важким ударом. Особливу увагу приділено окремому розділу під назвою “Шлях у вічність: Герой у творчості земляків”. Тут зібрано вірші, пісні, оповідання, твори, статті – усе, що було написано про Романа за 2 роки з часу його загибелі.
На презентацію книги пам’яті прийшли батьки, родина, вчителі, друзі Героя, представники влади, а також інші небайдужі до долі загиблого люди.
“ Не часто, але буває так, коли доля людини і країни переплітається. Коли людині за державу приходиться віддавати найцінніше – своє життя. Тоді людина стає Героєм. Така доля і в нашого земляка, старшого лейтенанта Романа Лабаня. Рома став безсмертним. Він завжди буде жити у нашій пам’яті, нашому серці і нашій душі. Він прийшов до нас на сторінках оцієї книги, яку ми сьогодні презентуємо. Хочеться висловити слова вдячності батькам, усій родині за сина Героя…“ – каже Сутковецький сільський голова Олександр Білик. – “Від імені усієї громади с. Сутківці висловлюю глибоку вдячність керівництву групи компаній «VITAGRO» за фінансову допомогу у виданні цієї книги.”
Зі словами вдячності батькам Героя виступив Валерій Сліпчук – заступник генерального директора групи компаній “VITAGRO”по зв’язках з громадськістю. Він зауважив, що ця книга – найменше, що компанія могла зробити для батьків Романа, саме тому ініціативу було підтримано беззаперечно.
З глибоким болем та словами співчуття звернулись до батьків Романа ті, чиї роботи увійшли до книги: вчителі місцевої школи Ольга Шмалай, Людмила Смаровидло, Валентина Олійник, Ольга Касприк, поети Жанна Олійник та Микола Швець з Ярмолинець, Лариса Коваль з Правдівки.
“Якби можна було повернути життя людини слізьми – Роман точно був би живим. Але не можна… Я звертаюся до усіх сутківчан: можливо, для когось Рома – це далекий спогад, але це наша дитина. Не оминайте його могилки, ставте свічку за нього в церквах, бережіть пам’ять, а він обов’язково буде оберігати наше життя на цьому світі…” – сказала у своєму виступі вчитель української мови та літератури Людмила Смаровидло.
Інсценізацію “Діалог матері з сином” виконали учні місцевої школи Артем Очкур та Іванна Семенюк, жіночий колектив Сутковецького будинку культури “Берегиня” виконав пісню “Солдатські матері”, а учень Солобковецької музичної школи Степан Стріхарчук розчулив присутніх піснею “Я ненавиджу війну”.
Після заходу усі присутні поклали квіти до могили Героя на місцевому кладовищі.
Останні коментарі