Топ-10 “Най” Сутковець: Найвідоміші в селі

Якщо говорити про найвідоміших людей нашого села, то тут, я думаю, всі зі мною погодяться, що це наші медпрацівники Бєляєва Алла Іванівна та Мартиненко Ольга Анатоліївна. Їх знають усі без винятку, адже кожному з нас коли-не-коли приходилось побувати у сільській амбулаторії: то щеплення треба зробити дітям, то хтось прихворів і йде за допомогою та порадою. А буває, що й серед ночі комусь терміново потрібна допомога, то наші дівчата завжди спішать на допомогу. І немає у них ні відпустки, ні вихідних, бо ж люди не “по графіку” хворіють…

Ось так написали про наших рятувальниць журналісти обласного часопису “Подільські вісті”:

Ольга Мартиненко та Алла Бєляєва у робочій обстановці. Фото Лесі Садомської

“Алла Бєляєва присвятила медицині вже майже 54 роки. По закінченні Хмельницького медичного училища дівчині пропонували залишитися в обласному центрі, проте вона вперто рвалася до рідного села. Тож пішла акушером до колгоспного пологового будинку. Однісінька. А пологів, пригадує, тоді було по сорок за рік, це зараз хоч би четверо немовлят лелека приніс. “Всього було за ці роки. Ні у відпустці я не була жодного разу, й вихідних майже не мала. З акушера перейшла на фельдшера – і так з року в рік: виклик за викликом, на пору доби незважаючи, травми, недуги, лікування, профілактика, донорство… Два села тоді наш медпункт обслуговував – Сутківці і Лисівку. Населення було понад три тисячі. Лише по сорок немовлят на рік народжувалося, а це і патронажі, і щеплення. Проте, що там казати, люди були значно здоровіші. На стількох земляків, може, п’ятеро стояли на обліку з високим тиском. Нині він чи не у кожного, геть діти вже на нього скаржаться. Онкологія вкрай рідко зустрічалася. Зараз у нас населення до восьмисот не дотягує, а зі страшною цією недугою дванадцять на обліку, по 2-3 у рік виявляємо. Причиною цьому, – міркує медик, – не лише Чорнобиль. Раніше ж бо планові медогляди були обов’язковими: всі працювали на роботах, тож змушували. А зараз… Лікування було безкоштовним. Люди знали, що вони захищені. А зараз, по-перше, немає примусових профілактичних оглядів – звертаються за допомогою, коли хвороба дуже запущена, і ще ж на селі невід’ємна умова – коли всі роботи переробили. По-друге, нині не те що лікуватися, обстежуватися – дуже дороге задоволення. А по-третє, давайте будемо реалістами: до чого ця реформа – гроші йдуть за пацієнтом? Де взяти того пацієнта й звідки виділяти гроші? Чому б у нас не запровадити страхову медицину? Які суми впродовж десятиріч викидали на профспілки, що ми мали від них? Це ж море коштів! А якби у медицину вкладали! Ну, Богу дякувати, ти не захворів, хтось інший за них пролікується. Чому ми не беремо приклад з багатьох європейських країн, де дбають про здоров’я нації? Це направду незбагненно”.

Ольга Мартиненко, обираючи професію, втілювала в життя мрію молодшої сестрички, яка будь-що мала стати медиком, та страшна аварія обірвала життя у чотирнадцять. Вже тринадцять років, як Ольга Анатоліївна працює у рідних Сутківцях. Каже, їй пощастило: не кожному ж Бог дав такого вчителя. Як доньку, навчала Алла Іванівна колегу. Зараз пишається: зі всім Ольга на відмінно справляється, а вдвох і працюється легше, є з ким порадитися, на кого покластися, з ким обов’язки розділити. Родина сімейної медсестри звикла, що часто не лише у будні, а й на родинних святах її чекають з виклику, чи чоловік вночі до хворого мусить автомобілем везти…

… Сільські та всеукраїнські реалії змусили цих професійних цілителів за покликанням, хоч і без лікарського диплому, бути рентгенами, окулістами, травматологами, гінекологами, педіатрами, терапевтами, психологами, лорами, гастроентерологами… І це без перебільшення. Куди ж, жартують, дінешся з підводного човна? Втім секрет у іншому – для них це не робота, а стиль життя, стихія, якщо хочете, без якої ніяк. А засилля городів і господарства вдома, хатні справи й родинні клопоти якось теж встигаються. І звикли до цього чоловік, і син з донькою, внуки і правнуки Алли Бєляєвої. До слова, син жінки теж фельдшер на “швидкій” у райцентрі, а старша внучка закінчує Вінницький медінститут. Знають, що по-іншому не може, й син та донечка, чоловік, мама і рідні і Ольга Мартиненко…”

Використані матеріали:

Садомська Л. І педіатри, й терапевти, й травматологи / Л. Садомська // Подільські вісті: громадсько-політична газета. – 16 липня, 2020. – №29. – С. 3.

Читати повну версію статті (натисніть на посилання)