Саме сьогодні ми, українці, по-справжньому зрозуміли, що таке патріотизм. Коли рідна держава стікає кров’ю, омивається материнськими слізьми, стогне від чобота агресора, ми згуртувались, як ніколи. А любов до Батьківщини починається з любові до рідного села, до отчого порога.
І от саме про таку любов до рідних Сутковець, про історію та людей села йшлося на літературно-мистецькому святі «Сутківці – перлина Поділля», на яке завітали кореспонденти Хмельницької обласної телерадіокомпанії «Поділля-центр».
Свято розпочалось з перегляду відеоролику про Сутківці, де розповідалось про історію села від часів створення до сьогодення. На відео та презентаціях присутні мали можливість побачити мальовничі краєвиди, оригінальний рельєф, родючий чорнозем, який нам подарувала природа. Але історію села творять люди. Тому на свято було запрошено саме творчих, талановитих людей, які тим чи іншим чином причетні до історії нашого села.
Першим слово надали відомому подільському поету, що хоч і проживає у м. Хмельницькому, але народився в Боднарівці, і всією душею і серцем любить наше село. У Миколи Івановича готується до друку вже 16-та збірка поезій «Спалах крові». Це крик душі поета на події сьогодення. У своєму виступі поет розповів, як щиро переймається проблемами на Сході України, і висловив це віршем-молитвою «Пошли Покрову»:
Чомусь
Та й вчать
Роки прожиті,
Літа минулі…
Не дай же,
Боже,
Когось убити
Ворожій кулі…
Жителька с. Сутківці Григорук Надія Андріївна все своє життя пропрацювала заступником головного бухгалтера в колгоспі. Жила для сім’ї та дітей. Та коли залишилась самотньою, допомогло художнє слово. Не чиєсь, а власне. У своєму поважному 78-річному віці, ось так вона пише про любов до своїх дітей, онуків, та близьких у своїй збірці «Дорожче за гроші»:
Послухай, люди добрі,
Слухайте хороші:
Є на світі цінні речі –
Дорожчі за гроші.
Найдорожче – це здоров’я
У людей для всіх,
Найдорожче – коли в хаті
Є дитячий сміх.
Не в грошах щастя,
Повірте Ви мені
Лиш би був мир і спокій на землі –
А щастя побудуємо собі самі.
Була б любов, повага,
І ясне сонце з неба –
Багатства більшого не треба.
Щастя з друзями ділить
І цінувати кожну мить.
Боже, я тебе прошу і молю:
Дай Україні мир і волю!
Лише на сутковецьких пагорбах серед мальовничих сутковецьких краєвидів могла вирости така життєрадісна, емоційна, гарна жінка, як Ольга Цибульська. І хоч багато років живе в Антонівцях, всі антонівчани знають, що Сутківці найкращі. Цю любов до отчого порога, до своєї малої Батьківщини Ольга оспівує у віршах. Спеціально до свята вона підготувала вірш, присвячений Сутківцям.
А ось Лілію Вальчук з Боднарівки знає вся Україна за перемогу у телешоу «Караоке на Майдані». А все своє дитинство Лілія також провела у нашому селі, навчаючись у Сутковецькій школі. Вона і поет, і композитор. Це відкрита, щира душа, і тому її пісні викликають усмішку, радість, надію. І всі присутні в цьому переконались, коли співачка виконала авторську пісню, присвячену Сутківцям.
Дійсно, Сутківці – перлина Поділля. Бо тільки в Сутківцях до сьогодні після Паски співають автентичні ягілки і діти, і старші люди. Саме в нашому селі зберігся обряд перед весільного вінкоплетення. Усі ці традиції та обряди зберігають та передають нащадкам наші берегині – сутковецькі жінки-трудівниці.
Коли поглянути на зовнішність Беляєвої Феодосії Іванівни, не одразу скажеш, скільки їй років: круглолиця, приваблива молодиця, обличчя якої випромінює спокій, ласку, ніжність. Феодосія Іванівна не знала і ніколи не відчувала маминої ласки – вона виросла сиротою. І всю свою любов тепер передає своїм дітям, онукам, правнукам. Усе трудове життя віддавала напруженій праці. Молоду енергійну жінку обрали ланковою. Під її керівництвом ланка добивалась високих показників у вирощуванні цукрових буряків – за це вона була нагороджена орденом Трудового Червоного прапора.
Марія Миколаївна Присяжнюк – жінка-трудівниця, мати воїна-афганця. Їй прийшлося пережити 2 роки довгого чекання сина. А служба в нього була із нелегких. Кожен день, кожна година, кожна хвилина для матері ставали вічністю, недарма скроні вкрила сивина. Щоденно молилася за нього: «Я думками, синочку, з тобою. Ти пиши, щоб душа не боліла». Бог почув молитви Марії Миколаївни. Син повернувся живий.
Пасічнюк Ганна Степанівна – доярка з великим трудовим стажем. У півтора року втратила батька, який загинув на фронті. Заздрила дітям, яких міг приголубити татусь, хотілось відчути батьківську ласку. Почала працювати в 15 років – одразу ж по закінченні семирічки. Про свої перші трудові роки розповіла так: «Працювати було дуже важко. Треба було видоїти по 15-16 корів тричі на день. Крім того, на плечах потрібно було рознести корми худобі, а з кухні наносити кожній корові теплої води. Але, незважаючи на важку працю, на фермі лунала пісня – люди були веселі». Ганна Степанівна завжди була в передовиках, за що нагороджена медаллю «За доблесний труд».
До Ганни Іванівни Чукар вітаються кругом: і в рідному селі, і в райцентрі, і навіть у великому Хмельницькому. І це недарма, бо Ганна Іванівна – учитель з багаторічним досвідом роботи, а ще точніше – вихователь з великої літери. Якщо змалечку вона привчила дотримуватись чесного слова, то цю науку учні пам’ятають до глибокої старості. Вихованці Ганни Іванівни вдячні їй за чудові вечори, фольклорні свята, за те розумне, добре й вічне, яке вона сіяла у їхніх душах.
Ганна Миколаївна Смучок – дуже добра, чуйна людина. Про її професіоналізм та високі досягнення в культурі знають не лише в районі, а й далеко за межами. У свій час Ганна Миколаївна приймала в Сутківцях делегації як з України, так і з-за кордону: з Куби, Болгарії, Польщі. Виховала двох прекрасних дочок Людмилу та Майю, дала їм вищу освіту та путівку в життя.
Усіх цих жінок гуртує одне – любов до Батьківщини, до своїх Сутковець, яку вони передають у народній пісні. Декілька таких пісень жінки виконали на святі.
Далі присутні мали змогу послухати та побачити творчість наших юних талантів, майбутнього Сутковець. Це учениця Сутковецької школи, наша гордість, переможниця багатьох Всеукраїнських та міжнародних конкурсів з народного співу Білик Настя. На святі ми побачили, від кого вона перейняла цей дар. Це наш сутківчанин, дідусь Насті Білик Микола Тимофійович.
Не тільки словом та піснею можна передати любов до свого краю, свого села. Кожний робить це по-своєму, як вміє. Левіцька Катя – не просто 
здібна учениця, вона талановита у багатьох напрямах. Вона вміє передавати всю красу своїх рідних Сутковець через фотографію. І це не просто фотографія, а художнє бачення всіх тонкощів природи. А ще Катя нещодавно стала переможцем фотоконкурсу «Мій край – частина неньки-України», організованим у Сутковецькій бібліотеці.
Рукоділля – теж важливий спосіб передавання всієї краси народних традицій, національного надбання своїм нащадкам. Ми всі знаємо, що вишитий рушник, сорочка – це символи нашої України. Рукодільниць, які створюють ці чудо-вироби в Сутківцях є багато, і на виставці були представлені роботи Валентини Олійник та Ольги Касприк. Як розповіла Валентина Олійник, створюючи в’язані та вишиті вироби – вкладає в них всю свою душу, а такий талант успадкувала від своєї матері, яка проживає у с. Вербка. Свій талант Валентина Вікторівна передає своїм учням – гуртківцям «Чарівний гачок», що діє у школі.
Свято завершилось виступами місцевих керівників: директором СТОВ «Берегиня» Миколою Паращиним, головою села Олександром Біликом та директором місцевої школи Василем Безвухом.
Дуже душевна, і разом з тим святкова обстановка, що панувала у бібліотеці на святі не залишила байдужим нікого з присутніх. Усі виступи були переплетені українськими піснями, що лунали із вуст юних сутківчанок Артушян Крістіни, Побережної Вікторії, Левіцької Каті, Слободян Альони, Білик Насті.
Ось такі ми, сутківчани. І пишемо вірші, і співаємо, і вишиваємо, і вміємо жартами підняти настрій. І головне, ми любимо свої Сутківці, свою Україну, своїх людей!
Сутківці. Бібліотека для громади 
Останні коментарі