Вірші, написані душею

Мабуть, кожен з нас хоч раз у житті задумувався над питанням: заради чого людина живе на цій землі? Хтось скаже: для того, щоб працювати, створити сім’ю, виховувати дітей, доглядати батьків… А якщо так склалась доля, що Бог не дав людині ні сім’ї, ні дітей і у ранньому віці забрав батьків? А ще від народження людина страждає невиліковною хворобою і змушена усе життя бути прикутою до ліжка… Невже такій людині немає стимулу до життя?

Є і ще раз є! Саме такі люди знаходять своє покликання у житті заради інших, у власних творіннях, у надзвичайній силі духу, який пускає міцне життєве коріння.

Як писав відомий український письменник Василь Симоненко: “Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні?..”  Марія Семенівна Дячок точно знає, що вона – Людина і знає, для чого живе на цій землі.

         “… Моє кредо: життя дається людині для того, щоб, перемагаючи, очиститись, як свого часу говорив Ісус: “Будьте, як Я!” Тобто кожен із нас живущих має бути світлим промінчиком у незбагненно-безмежному Космосі. Це правило відбутись як Людина. Наскільки ж я змогла виправдати оте “Відбутись” і нести світло у світ, покаже дана збірочка віршів, що надиктовані веселковим натхненням неба, чим я власне й долаю щохвилинний біль крізь усеньке своє життя, щоб сяяти…” – так пише у вступній промові до своєї збірочки поезій Марія Семенівна Дячок.

У стінах Хмельницького геріатичного пансіонату  вона карбує живе українське слово, щоразу дивує читача власною філософією життя і надзвичайним оптимізмом.  А втім, переконайтесь у цьому й самі, прочитавши її збірочки “З джерела любові” та “Сяєво тиші”.

Р.S.: Для того, щоб відкрити та завантажити збірочки, натисніть на діючі посилання (назви збірок).

               Фото зі сторінки Марії Дячок у мережі Фейсбук