Сутковецька церква-твердиня

14 жовтня жителі с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області відзначають свято села та храмове свято. Саме у цей день, на свято Покрови Пресвятої Богородиці згідно історичних даних, й була освячена місцева церква, яка має назву Свято-Покровької церкви-фортеці. 

 Вже чимало наукових робіт, досліджень, статей та відгуків було написано про цю архітектурну пам’ятку істориками, науковцями та просто відвідувачами Сутковець. Сьогодні Вашій увазі представляємо нарис учня 8 класу Скаржинецької школи, яку він написав у рамках участі у XVІІІ Всеукраїнському конкурсі учнівської творчості “Об’єднаймося ж, брати мої”. Робота виконана дуже достойно і посіла І місце на районному та ІІІ місце на обласному етапі конкурсу.

Сутковецька церква-твердиня

 нарис

Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть!

Ліна Костенко

Теплий травневий ранок… Шкільний автобус виспівує відпрацьовану мелодію… «Шух-шух-шух», – за склом тягнеться вервечка ранкових автомобілів… Шум, галас, стрімкий потік неприродних звуків…  Дорожній знак «Сутківці  3», різкий поворот ліворуч, кілька хвилин метушні і… якесь раптове блаженство для душі.

Переповнений школярами автобус раптом притих.

– Сутківці – одне з наймальовничіших сіл Поділля. Не обділила його природа унікальним ландшафтом, цілющими джерелами, історичними пам’ятками. До речі, назва села походить від місцевого діалекту «сутки» – вузькі стежки, проходи, – розпочала розповідь наш класний керівник Людмила Олександрівна. Вона корінна сутківчанка. Відчувається, що дуже любить свою маленьку батьківщину.

– Ось ви любите подорожувати. І це схвально. Витрачаєте немалі гроші на таке задоволення. А чи знаєте, що поряд, зовсім близько, збереглися унікальні історично-духовні споруди, відомі на увесь світ? Одна із них – Сутковецька церква-фортеця, до речі, знаходиться під захистом ЮНЕСКО, – продовжила вчителька.

Автобус почав спускатися крутим схилом, а я очима прилип до віконного скла. Пригадалися раптом слова Лесі Українки:

Красо України Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!

• Ось і приїхали, – чиїсь слова вирвали мене з того замилування.

Ми, мов бджоли із вулика, висипались з автобуса. Струмінь свіжого повітря повернув здатність мислити, сприймати, слухати. Велич і строгість храму, до якого було кілька метрів, вразила одразу. А здивувати  мене оригінальною архітектурою важко: щороку в складі «Подолянчика» подорожую Україною, Європою,  в Грузії й Туреччині побував…

• Перед вами – духовна святиня рідного краю,- розпочала екскурсію Юлія.– Можливо, завдяки Божій присутності і благодаті вистояла вона століття.

Я дивлюся на церкву ззовні: звичні круглі бані відсутні, замість вікон бійниці, форма споруди хрестоподібна, фундамент змащено вапняковим розчином… Не така, як ті, які я бачив досі. З якого року? 1476-го? За іншою версією з ХІІІ століття? Велично!!! Разом з усіма заходжу до храму…

Відчуття подиху століть, особлива аура… Насторожуюся в очікуванні  дива…

Якось божественно сприймаються слова екскурсовода… Я ловлю їх і складаю таблицю унікальності сутковецької духовної святині:

• усі стіни були розписані фресками (а я міркую: це ж як треба виконувати реставраційні роботи, щоб знищити такі малярські шедеври…);
• посередині церкви стовп (можливо, не по-сучасному, але ж здогадалися наші предки зменшити тиск будови на стіни…);
• донжон (так звана конструкція «вежа всередині веж». Церкву добудовували боковими апсидами. Явище дійсно унікальне. Схожий донжон є лише у французькому містечку Етамп);
• нечіткість архітектурного стилю (наявні зразки готики й бароко);
• церква-твердиня (на першому поверсі велося богослужіння; другий служив для оборони…).

Юлія продовжує розповідь, а мій погляд блукає серед зірчастого склепіння над головою, серед бійниць-вікон, крізь які пробилося сонячне проміння, і храм став особливо врочистим. Уява малює предків, які тут молилися, дякували Богу і просили миру й життя… Часи змінилися, пройшли століття, а ми знову у храмах благаємо миру на Україні… Історія повторюється…

• Люблять заїжджати до Сутковецької Свято-Покровської церкви туристи, – завершує екскурсію Юлія (до речі, проживає із сім’єю в Хмельницькому, а залюбки проводить екскурсії в Сутківцях, бо тут народилася і виросла, любить отчий поріг).- Тут бувають й іноземці, особливо поляки. Останнім часом навідуються з Дніпропетровщини. Часті гості – байкери й велосипедисти. А ось і духовний наставник сутковецької святині – священник Володимир.

З його слів я дізнався, що у церкві дуже намолені стіни, тому люди

сюди приїжджають, щоб «ізцілитись», бути присутнім на службі Божій.

Незнайомі й місцеві подружні пари беруть шлюб. Церква діюча, багата на духовні традиції.

Після екскурсії я залюбки пройшовся тими «сутками», аби дібратися до руїн Сутковецького замку. Вони дійсно вузькі й круті. Однокласники галасували, спускалися крутими пагорбами, отримували задоволення від незвичної  для них висоти… А мій погляд зачепився за Сутковецьку церкву-твердиню.

Вона непохитно стояла на протилежному пагорбі. Ховала у своїх мурах віковічні таїнства минулого. Воістину духовна святиня рідного краю… Величний свідок віків…

Роботу виконав:

Костянтин Штойко,

учень 8 класу

Скаржинецької ЗОШ І-ІІІ ст.

Керівник: Смаровидло

Людмила Олександрівна

 

У Сутківцях гостям завжди раді

Святковий концерт, футбол, різноманітні смаколики та дитячі розваги – так відзначили День села у Сутківцях Ярмолинецького району Хмельницької області.

Увесь християнський світ 14 жовтня відзначав свято Покрови Пресвятої Богородиці. З 1999 року в цей день відзначається ще й День українського козацтва, а з 2004-го – день захисника України. Для села Сутківці це ще й народне храмове свято, адже село славиться своєю унікальною Свято-Покровською церквою-фортецею XIV – XVIII ст., архітектурною пам’яткою національного значення.

Традицію відначати День села на Покрови започаткували місцеві працівники культури ще у 70-х роках минулого століття. Це були масові дійства біля  церкви, на подвір’ї або у залі будинку культури, біля школи і навіть біля сільського магазину з видом на церкву та руїни замку.

Цьогоріч свято знову  завітало у Сутківці. Здається, що сама природа святкувала, адже погода була сонячною та теплою, що ще більше додавало піднесеного настрою.  Власне, саме свято розпочалося раненько із богослужіння в церкві, куди завітали не тільки сутківчани, а й гості села.

Ближче до обідньої пори місцева молодь порадувала односельчан футбольним матчем. Цього року він відбувся між місцевою та молодіжною (підростаючою) командами.

Дуже пораділи найменші учасники свята – діти, адже мали змогу розважатись на різних батутах, поласувати різними солодощами. 

Місцеві підприємці Оксана Крива та Іван Малихін почастували жителів різними наїдками та запашними напоями: тут були і шашлики, і  ковбаси, і свіжозапечена риба та декілька видів пиріжків, і домашнє винце. Усім бажаючим безкоштовно розливали гарячу рибну юшку. Великий асортимент продуктових товарів мешканцям пропонував Олександр Макогон.

Святкову програму продовжив концерт у сільському Будинку культури. Почали з ушанування пам’яті загиблих односельчан: Героя АТО Романа Лабаня та воїна-інтернаціоналіста Михайла Побережного. Слова вдячності висловили воїнам, які з честю виконали і виконують свій конституційний обов’язок на Сході України, та воїнів-інтернаціоналістів села.

З вітальним словом до жителів села звернулись: Сутковецький сільський голова Олександр Білик, настоятель Свято-Покровської церкви отець Володимир та Боднарівський сільський голова Олександр Трембач.

“Щиро вітаю усіх односельчан зі святом! День села – це саме той день, коли у дружнє коло збираються родини, зустрічаються близькі та друзі. Дякую усім Вам за любов до рідного села та за Вашу невтомну працю!” – привітав присутніх Сутковецький сільський голова Олександр Білик.

З Днем села привітали найстаршу жительку Чорну Марію Полікарпівну, 1921 року народження, а побажання здоров’я, гарної долі та щасливого життя віддали найменшим – діткам, що народились у 2018 році, а їх у нас цьогоріч шестеро. Наступні вітання та побажання звучали для новостворених сімей, для учнів школи та вихованців дитячого садочку. У цей святковий день віддали шану праці вчителів, працівників дитячого садочку, амбулаторії, ветлікарні, пошти, сільської ради, культури, контори СТОВ “Берегиня” та усім хліборобам, що трудяться на родючих полях Сутковець.

Своїми піснями порадували глядачів Віолетта Волошина, Ірина Ігнатьєва, Лілія Зубко-Вальчук, Наталія Остап’юк, Анастасія Білик, Катя Левіцька та вокальний жіночий колектив “Берегиня”. “Танець з хустками” для сутківчан подарували учениці місцевої школи Вікторія Цісар, Анна-Таміла Літвінова, Ангеліна Ткачук, Софія Кундиловська та Каріна Боднаровська.

Після концерту відбувся розіграш святкової лотереї. Закінчився вечір молодіжною дискотекою у супроводі “живої” музики.

Фінансовий внесок у святкування зробили місцеві підприємці Іван Королівський (ПП “Золотий колос”), Василь Шматлай (СФГ “Орбіта), Микола Паращин (СТОВ “Берегиня”).

Сутківці матимуть власну туристичну марку

Готовий ескіз туристичної марки Покровської       церкви-фортеці ХIV-ХVIII ст. с. Сутківці

Ідея створення  туристичної марки Сутковецької церкви-фортеці ХIV – ХVІІ ст.  належить молодому подружжю з м. Хмельницького Юрію та Катерині Даценкам. Для реалізації ідеї молоді люди організували збір коштів на виготовлення перших ста туристичних марок.

Кошти збирали як могли: шляхом   поширення інформації серед друзів, через соціальні мережі, і навіть під “відкритим небом” у м. Хмельницькому.

І ось результат: кошти зібрано, ескізи готові і марка пішла у виробництво. До 540-річчя з часу заснування церкви-фортеці (14 жовтня) Сутківці отримають чудовий подарунок!

Що ж таке “туристична марка”? Це дерев’яні кружальця, з нанесеним зображенням певної туристичної атракції. Це може бути замок, монастир, храм, музей, пам’ятник, вершина гори, національний парк тощо.

Такий сувенір можна придбати тільки відвідавши об’єкт, зображений на ньому.  Відтак, туристична марка стає своєрідним трофеєм туриста – справжнім підтвердженням вашої мандрівки!

Усі туристичні марки мають свої номери та разом утворюють загальноукраїнську систему унікальних сувенірів.

А взагалі, ідея туристичних марок була придумана у 1998 році в Чехії. Згодом ТМ набули популярності серед сотень тисяч колекціонерів у Чехії, Словаччині, Польщі, Австрії – загалом у 20-ти країнах світу!

ТМ для усього світу виготовляють у центральному офісі проекту в місті Римаров (Чехія). Патент на цю ідею захищений міжнародним законодавством та належить туристичній фірмі Turistické známky s.r.o (джерело: http://www.turystycni-marky.com.ua/)

Загалом по Україні створено та є у продажу близько трьохсот туристичних марок (найбільше у західних областях).  У Хмельницькій області лише дев’ять архітектурних пам’яток мають такі Марки.

Юрій та Катерина Даценки з бібліотекарем Іванною Білик у Сутківцях

 

 

 

 

 

Церква-фортеця, замок та підземне озеро: як відпочивали хмельницькі журналісти

Колектив Хмельницької ОДТРК “Поділля-центр”

Співпрацювати з журналістами мені довелось навчитись у минулому році, ставши учасницею проекту “Хмельницький піар-офіс сучасних бібліотек”. Спілкувалась із журналістами друкованих ЗМІ, інтернет-видань, радіо та телебачення. Зробила висновок: дуже цікаві люди, творчі, надзвичайно талановиті  і… страшенно зайняті!  Тоді як майже усі державні організації відпочивають, вони мусять бути постійно у центрі подій, встигнути першим знайти саме ту новину, яка буде цікавою глядачеві.

Але й журналісти, як і усі ми – живі люди, і також інколи мріють про відпочинок: відвідати цікаві туристичні місця, відпочити десь на природі і просто відволіктися від усіх буденних справ. А ще краще, коли можна сумістити, як то кажуть, приємне з корисним.

Саме на такий відпочинок і завітали до Сутковець телевізійники Хмельницької регіональної дирекції “Поділля-центр”. 

Почали з екскурсії селом. Послухали розповідь про руїни замку, що височіють на другому горбі над долиною річки Ушиці. Тоді вузькою стежиною пройшлися понад яром до Свято-Покровської церкви-фортеці ХІV-ХVІІІ ст. Тут місцевий священик Володимир уже більш детально розповів і про храм, і, власне, про історію самого села Сутківці, з  усіма його таємницями, що криються у підземних ходах та легендах. Спустились до підвального приміщення, де ще кілька місяців тому лежали кістки людей,  розкопані при останній реставрації у 2006 році, і які, так і не досліджені, були захоронені у 2016 на території церкви. Вузькими східцями піднялись на другий поверх – оборонний, де  добре видно бойовий парапет з бійницями-машикулями та оборонні галереї в інтер’єрі храму.

Далі проїхались селом, минувши старий водяний млин ХІХ ст. та рештки гідроелектростанції на р. Ушиця, яка свого часу забезпечувала електроенергією понад 450 колгоспних дворів.

Піднялись по дорозі на величезний горб, знаний у Сутківцях як “Щовб”, а далі – на “Опуст”, що постійно сунеться на проїжджу частину. І недарма сунеться, адже під тим горбом знаходиться підземне озеро площею 5 гектарів! З цим не можна не погодитись, бо ж територію нинішнього села зачіпало Амадоцьке озеро, розміри якого за картами 1562 року сягали близько 130×30 км. Так чи інакше, а таємниця цього природного явища містить в собі чимало загадок.

На “Щовбі” зупинились найдовше, щоб помилуватись  краєвидом. Адже тут одночасно можна побачити і церкву, і замок, і річку Ушицю та унікальний рельєф з терасами та ярами. І світлини з цього місця виходять просто чудові!

Як добре, що у Сутківцях нещодавно відкрили зону відпочинку! Ось тут якраз і йдеться про сумісництво “приємного з корисним”! Особливо приємно після походу на спекотному сонці посидіти в лісі поблизу джерельної води та поділитись своїми враження щодо побаченого. А ще – посмакувати місцевими стравами: картоплею, смаженою на сковорідці з-під дискової борони та рибною юшкою, тут же звареною в казані на вогнищі. І місцевий лісник з дружиною не підведе: приготують усе вчасно і смачно.

Приємно стомлені та задоволені, сповнені вражень, гості поверталися додому.

На завершення хотілось би сказати таке. Люди їздять за тридев’ять земель і повертаються, щоб зрозуміти, що краса – вона поруч: у стежці, що в’юниться струмком в густому різнотрав’ї, у прохолодному подиху віковічного лісу, у прадавньому камінні, яке є свідком нашої історії. Впевнена, що нам просто треба полюбити свою Батьківщину і розкрити для себе її неповторну унікальну сутність.

Іванна Білик,

завідуюча бібліотекою-філіалом с. Сутківці

Фоторепортаж Віталія Столяра та Юрія Черевичника

Чи бути туризму у Сутківцях?

Відео

Село Сутківці вражає своєю неповторною природою, мальовничим ландшафтом, автентичним фольклором, овіяне цікавими міфами та легендами. А перлиною села є унікальна пам’ятка архітектури – Свято-Покровська церква-фортеця ХІV – ХVІІІ ст. І саме ця святиня й притягує туристів, які бажають на власні очі побачити витвір мистецтва оборонного типу, аналогів якого немає у Європі.

На превеликий жаль, не завжди туристи залишають Сутківці з приємними враженнями: вже тільки звернувши до села, виникають проблеми з поганою дорогою, та й вигляд самої церкви, яка давно потребує ремонту підлоги та даху також не тішить око.

Як саме сучасна сільська бібліотека допомагає розвивати сільський туризм, з якими проблемами зіштовхується сільська громада, бажаючи економічного розвитку свого села – дивіться у телепередачі “Село і люди”, знятій на державне замовлення Хмельницькою обласною телерадіокомпанією “Поділля-центр”

І ще один репортаж про публічну дискусію “Сільська бібліотека – платформа регіонального туризму” (15.05.2015 р.) Телеканал “Ексклюзив”.