Топ-10 “Най” Сутковець: Наймужніші

Є сторінки в історії нашого народу, які важко згадувати, але й неможливо забути. Особливо це стосується подій, де втрачаються життя і калічаться людські долі. Мова піде про війну в Афганістані (1979-1989 рр.), як одну з трагічних сторінок в історії України.

Хто ж вони, воїни-афганці? Фактично це молоді хлопці, відірвані від рідних та близьких, які йшли служити до лав Радянської армії, а потрапивши до Афганістану, ризикували своїм здоров’ям і життям, виконуючи військовий обов’язок. А вдома за них молились і сивіли матері. Кожна з них чекала свого сина додому… Та не всім судилося повернутися живим та неушкодженим…

Не оминула така участь і наших односельчан. В шанобі хиляємо голови перед пам’яттю нашого односельчанина Побережного Михайла Андрійовича, який загинув у Афганській війні.

Щиро дякуємо тим, хто повернувся: Бех Сергій Степанович, Бех Анатолій Іванович, Присяжнюк Анатолій Миколайович, Овчарук Віктор Миколайович.

Детальніше про сутківчан, які брали участь у афганській війні, читайте у розділі сайту “Воїни-афганці” (натисніть на посилання)

Побережний Михайло Андрійович (1960-1986)

Топ-10 “Най” Сутковець: Найпрацьовитіші в селі

Кого ж ми можемо назвати найпрацьовитішими у селі?.. Ви скажете, усі українці роботящі, кожен селянин піклується про врожай, і пахне йому рідна земля важким потом і працею. Бо така селянська доля: орати, садити, збирати і зберігати урожай, трудитися від зорі до зорі. Тому мова піде про тих людей, які працюють з головним ресурсом села – землею.

З історичних джерел відомо, що в минулому землі Сутковець належали пані Залецькій, орендатором земель був пан Шільман. На річці Ушиці знаходилося 5 водяних млинів, які так само належали панові. Усе населення працювало на пана і нещадно експлуатувалося. А вже після ІІ світової війни село Сутківці стало господарським центром колгоспу ім. Жданова, до якого ввійшло три населених пункти – с. Лисівка, с. Сутківці та частина Ярмолинець. Головним напрямком діяльності господарства стала відгодівля свиней. Детальніше про історію села Сутківці читайте у розділі сайту “Історія Сутковець”

На сьогоднішній день, на території села Сутківці землю орендують та обробляють такі підприємства та господарства:

• СФГ “Березина” – керівник Слободян Анатолій Дмитрович
• СФГ “Орбіта” – керівник Шматлай Василь Миколайович
• СФГ “Оберіг” – керівник Кожен Микола Михайлович
• СФГ “Жолоби” – керівник Королівський Віталій Іванович
• ПП “Агрофірма “Золотий колос”” – керівник Королівський Іван Дмитрович
• ПП “Берегиня – Нова” – керівник Долина Михайло Олександрович
• СФГ “Вікторія – Л” – керівник Побережний Леонтій Іванович
• СТОВ “Берегиня” – керівник Паращин Микола Петрович
• ТОВ “Агрохолдинг 2012” – керівник Герега Олександр Володимирович

Найбільшу частину розпайованих земель Сутковець орендує та обробляє ПП “Аграрна компанія – 2004” – керівник Лабазюк Петро Петрович. На території села усе ще працюють зерновий тік, машинно-тракторний парк, контора. Загалом тут працевлаштовані сімдесят п’ять місцевих жителів, які обробляють землю та її продукти, працюючи агрономами, комбайнерами, трактористами, водіями та й простими робочими. Їх праця важка, дуже часто без вихідних, адже урожай потрібно садити і збирати, коли цього дозволяє погода. Саме ці люди і є “найпрацьовитішими”, адже завдяки їм ми і маємо те, що найважливіше для людського існування – хліб на столі.

Є така народна мудрість “З землі вийшли – в землю підемо”. Так і є. Земля для українця більше, ніж земля. Бо якщо подивитися наш фолькльор, послухати примовки, пов’язані з землею, то стає зрозумілим, що земля для українця є найбільшим надбанням.

Топ-10 “Най” Сутковець: Наймиліші у селі

Наймилішими у селі по праву можемо назвати людей, які працюють, вкладаючи душу в наймолодших жителів. Адже у дошкільному закладі будь-хто працювати не зможе. Це мають бути люди зі щирим серцем, відкритою душею, добрі та чуйні. І це працівники Сутковецького дитячого садочку “Ромашка”.

Заклад дошкільної освіти «Ромашка», як і Сутковецьку ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Романа Лабаня відвідують діти з кількох сіл: Сутківці, Боднарівка, Лисівка, Баранівка, Круті Броди. Загалом у 2020 році тут виховуються двадцять троє дітей.

Директор садочку, висококваліфікований спеціаліст Королівська Світлана Володимирівна постійно дбає про благоустрій та матеріальне забезпечення закладу, є хорошим керівником для свого колективу. Всю свою душу та професійні здібності у діток вкладає вихователька Гнатовська Оксана Дмитрівна. Разом із нею дітки і співають, і танцюють, і вчаться та розвиваються на заняттях. А помічник вихователя Королівська Майя Іванівна у всьому допоможе вихователю, та й для діток вона як друга мама: і приголубить, і заспокоїть, і порядку навчить. Смачно наготує дітям кухар Приймак Інна Анатоліївна, а відремонтує усі зіпсовані меблі, іграшки робітник по обслуговуванні Ігнатьєв Ігор Вікторович.

Дуже важливо, щоб перші спогади про наше дитинство були теплими, адже це перша сходинка на шляху у доросле життя. А з такими милими вихователями, як Оксана Дмитрівна, Світлана Володимирівна, Майя Іванівна ще довго випускники закладу згадують роки, проведені у садочку.

Топ-10 “Най” Сутковець: Найвідоміші в селі

Якщо говорити про найвідоміших людей нашого села, то тут, я думаю, всі зі мною погодяться, що це наші медпрацівники Бєляєва Алла Іванівна та Мартиненко Ольга Анатоліївна. Їх знають усі без винятку, адже кожному з нас коли-не-коли приходилось побувати у сільській амбулаторії: то щеплення треба зробити дітям, то хтось прихворів і йде за допомогою та порадою. А буває, що й серед ночі комусь терміново потрібна допомога, то наші дівчата завжди спішать на допомогу. І немає у них ні відпустки, ні вихідних, бо ж люди не “по графіку” хворіють…

Ось так написали про наших рятувальниць журналісти обласного часопису “Подільські вісті”:

Ольга Мартиненко та Алла Бєляєва у робочій обстановці. Фото Лесі Садомської

“Алла Бєляєва присвятила медицині вже майже 54 роки. По закінченні Хмельницького медичного училища дівчині пропонували залишитися в обласному центрі, проте вона вперто рвалася до рідного села. Тож пішла акушером до колгоспного пологового будинку. Однісінька. А пологів, пригадує, тоді було по сорок за рік, це зараз хоч би четверо немовлят лелека приніс. “Всього було за ці роки. Ні у відпустці я не була жодного разу, й вихідних майже не мала. З акушера перейшла на фельдшера – і так з року в рік: виклик за викликом, на пору доби незважаючи, травми, недуги, лікування, профілактика, донорство… Два села тоді наш медпункт обслуговував – Сутківці і Лисівку. Населення було понад три тисячі. Лише по сорок немовлят на рік народжувалося, а це і патронажі, і щеплення. Проте, що там казати, люди були значно здоровіші. На стількох земляків, може, п’ятеро стояли на обліку з високим тиском. Нині він чи не у кожного, геть діти вже на нього скаржаться. Онкологія вкрай рідко зустрічалася. Зараз у нас населення до восьмисот не дотягує, а зі страшною цією недугою дванадцять на обліку, по 2-3 у рік виявляємо. Причиною цьому, – міркує медик, – не лише Чорнобиль. Раніше ж бо планові медогляди були обов’язковими: всі працювали на роботах, тож змушували. А зараз… Лікування було безкоштовним. Люди знали, що вони захищені. А зараз, по-перше, немає примусових профілактичних оглядів – звертаються за допомогою, коли хвороба дуже запущена, і ще ж на селі невід’ємна умова – коли всі роботи переробили. По-друге, нині не те що лікуватися, обстежуватися – дуже дороге задоволення. А по-третє, давайте будемо реалістами: до чого ця реформа – гроші йдуть за пацієнтом? Де взяти того пацієнта й звідки виділяти гроші? Чому б у нас не запровадити страхову медицину? Які суми впродовж десятиріч викидали на профспілки, що ми мали від них? Це ж море коштів! А якби у медицину вкладали! Ну, Богу дякувати, ти не захворів, хтось інший за них пролікується. Чому ми не беремо приклад з багатьох європейських країн, де дбають про здоров’я нації? Це направду незбагненно”.

Ольга Мартиненко, обираючи професію, втілювала в життя мрію молодшої сестрички, яка будь-що мала стати медиком, та страшна аварія обірвала життя у чотирнадцять. Вже тринадцять років, як Ольга Анатоліївна працює у рідних Сутківцях. Каже, їй пощастило: не кожному ж Бог дав такого вчителя. Як доньку, навчала Алла Іванівна колегу. Зараз пишається: зі всім Ольга на відмінно справляється, а вдвох і працюється легше, є з ким порадитися, на кого покластися, з ким обов’язки розділити. Родина сімейної медсестри звикла, що часто не лише у будні, а й на родинних святах її чекають з виклику, чи чоловік вночі до хворого мусить автомобілем везти…

… Сільські та всеукраїнські реалії змусили цих професійних цілителів за покликанням, хоч і без лікарського диплому, бути рентгенами, окулістами, травматологами, гінекологами, педіатрами, терапевтами, психологами, лорами, гастроентерологами… І це без перебільшення. Куди ж, жартують, дінешся з підводного човна? Втім секрет у іншому – для них це не робота, а стиль життя, стихія, якщо хочете, без якої ніяк. А засилля городів і господарства вдома, хатні справи й родинні клопоти якось теж встигаються. І звикли до цього чоловік, і син з донькою, внуки і правнуки Алли Бєляєвої. До слова, син жінки теж фельдшер на “швидкій” у райцентрі, а старша внучка закінчує Вінницький медінститут. Знають, що по-іншому не може, й син та донечка, чоловік, мама і рідні і Ольга Мартиненко…”

Використані матеріали:

Садомська Л. І педіатри, й терапевти, й травматологи / Л. Садомська // Подільські вісті: громадсько-політична газета. – 16 липня, 2020. – №29. – С. 3.

Читати повну версію статті (натисніть на посилання)

Сутковецька церква-твердиня

14 жовтня жителі с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області відзначають свято села та храмове свято. Саме у цей день, на свято Покрови Пресвятої Богородиці згідно історичних даних, й була освячена місцева церква, яка має назву Свято-Покровької церкви-фортеці. 

 Вже чимало наукових робіт, досліджень, статей та відгуків було написано про цю архітектурну пам’ятку істориками, науковцями та просто відвідувачами Сутковець. Сьогодні Вашій увазі представляємо нарис учня 8 класу Скаржинецької школи, яку він написав у рамках участі у XVІІІ Всеукраїнському конкурсі учнівської творчості “Об’єднаймося ж, брати мої”. Робота виконана дуже достойно і посіла І місце на районному та ІІІ місце на обласному етапі конкурсу.

Сутковецька церква-твердиня

 нарис

Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть!

Ліна Костенко

Теплий травневий ранок… Шкільний автобус виспівує відпрацьовану мелодію… «Шух-шух-шух», – за склом тягнеться вервечка ранкових автомобілів… Шум, галас, стрімкий потік неприродних звуків…  Дорожній знак «Сутківці  3», різкий поворот ліворуч, кілька хвилин метушні і… якесь раптове блаженство для душі.

Переповнений школярами автобус раптом притих.

– Сутківці – одне з наймальовничіших сіл Поділля. Не обділила його природа унікальним ландшафтом, цілющими джерелами, історичними пам’ятками. До речі, назва села походить від місцевого діалекту «сутки» – вузькі стежки, проходи, – розпочала розповідь наш класний керівник Людмила Олександрівна. Вона корінна сутківчанка. Відчувається, що дуже любить свою маленьку батьківщину.

– Ось ви любите подорожувати. І це схвально. Витрачаєте немалі гроші на таке задоволення. А чи знаєте, що поряд, зовсім близько, збереглися унікальні історично-духовні споруди, відомі на увесь світ? Одна із них – Сутковецька церква-фортеця, до речі, знаходиться під захистом ЮНЕСКО, – продовжила вчителька.

Автобус почав спускатися крутим схилом, а я очима прилип до віконного скла. Пригадалися раптом слова Лесі Українки:

Красо України Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!

• Ось і приїхали, – чиїсь слова вирвали мене з того замилування.

Ми, мов бджоли із вулика, висипались з автобуса. Струмінь свіжого повітря повернув здатність мислити, сприймати, слухати. Велич і строгість храму, до якого було кілька метрів, вразила одразу. А здивувати  мене оригінальною архітектурою важко: щороку в складі «Подолянчика» подорожую Україною, Європою,  в Грузії й Туреччині побував…

• Перед вами – духовна святиня рідного краю,- розпочала екскурсію Юлія.– Можливо, завдяки Божій присутності і благодаті вистояла вона століття.

Я дивлюся на церкву ззовні: звичні круглі бані відсутні, замість вікон бійниці, форма споруди хрестоподібна, фундамент змащено вапняковим розчином… Не така, як ті, які я бачив досі. З якого року? 1476-го? За іншою версією з ХІІІ століття? Велично!!! Разом з усіма заходжу до храму…

Відчуття подиху століть, особлива аура… Насторожуюся в очікуванні  дива…

Якось божественно сприймаються слова екскурсовода… Я ловлю їх і складаю таблицю унікальності сутковецької духовної святині:

• усі стіни були розписані фресками (а я міркую: це ж як треба виконувати реставраційні роботи, щоб знищити такі малярські шедеври…);
• посередині церкви стовп (можливо, не по-сучасному, але ж здогадалися наші предки зменшити тиск будови на стіни…);
• донжон (так звана конструкція «вежа всередині веж». Церкву добудовували боковими апсидами. Явище дійсно унікальне. Схожий донжон є лише у французькому містечку Етамп);
• нечіткість архітектурного стилю (наявні зразки готики й бароко);
• церква-твердиня (на першому поверсі велося богослужіння; другий служив для оборони…).

Юлія продовжує розповідь, а мій погляд блукає серед зірчастого склепіння над головою, серед бійниць-вікон, крізь які пробилося сонячне проміння, і храм став особливо врочистим. Уява малює предків, які тут молилися, дякували Богу і просили миру й життя… Часи змінилися, пройшли століття, а ми знову у храмах благаємо миру на Україні… Історія повторюється…

• Люблять заїжджати до Сутковецької Свято-Покровської церкви туристи, – завершує екскурсію Юлія (до речі, проживає із сім’єю в Хмельницькому, а залюбки проводить екскурсії в Сутківцях, бо тут народилася і виросла, любить отчий поріг).- Тут бувають й іноземці, особливо поляки. Останнім часом навідуються з Дніпропетровщини. Часті гості – байкери й велосипедисти. А ось і духовний наставник сутковецької святині – священник Володимир.

З його слів я дізнався, що у церкві дуже намолені стіни, тому люди

сюди приїжджають, щоб «ізцілитись», бути присутнім на службі Божій.

Незнайомі й місцеві подружні пари беруть шлюб. Церква діюча, багата на духовні традиції.

Після екскурсії я залюбки пройшовся тими «сутками», аби дібратися до руїн Сутковецького замку. Вони дійсно вузькі й круті. Однокласники галасували, спускалися крутими пагорбами, отримували задоволення від незвичної  для них висоти… А мій погляд зачепився за Сутковецьку церкву-твердиню.

Вона непохитно стояла на протилежному пагорбі. Ховала у своїх мурах віковічні таїнства минулого. Воістину духовна святиня рідного краю… Величний свідок віків…

Роботу виконав:

Костянтин Штойко,

учень 8 класу

Скаржинецької ЗОШ І-ІІІ ст.

Керівник: Смаровидло

Людмила Олександрівна