Сайт бібліотеки-філіалу с. Сутківці Ярмолинецької ЦБС Хмельницької області

Posts tagged ‘Сутківці’

Сутковецька церква-твердиня

14 жовтня жителі с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області відзначають свято села та храмове свято. Саме у цей день, на свято Покрови Пресвятої Богородиці згідно історичних даних, й була освячена місцева церква, яка має назву Свято-Покровької церкви-фортеці. 
 Вже чимало наукових робіт, досліджень, статей та відгуків було написано про цю архітектурну пам’ятку істориками, науковцями та просто відвідувачами Сутковець. Сьогодні Вашій увазі представляємо нарис учня 8 класу Скаржинецької школи, яку він написав у рамках участі у XVІІІ Всеукраїнському конкурсі учнівської творчості “Об’єднаймося ж, брати мої”. Робота виконана дуже достойно і посіла І місце на районному та ІІІ місце на обласному етапі конкурсу.

Сутковецька церква-твердиня

 нарис

Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть!

Ліна Костенко

Теплий травневий ранок… Шкільний автобус виспівує відпрацьовану мелодію… «Шух-шух-шух», – за склом тягнеться вервечка ранкових автомобілів… Шум, галас, стрімкий потік неприродних звуків…  Дорожній знак «Сутківці  3», різкий поворот ліворуч, кілька хвилин метушні і… якесь раптове блаженство для душі.

Переповнений школярами автобус раптом притих.

– Сутківці – одне з наймальовничіших сіл Поділля. Не обділила його природа унікальним ландшафтом, цілющими джерелами, історичними пам’ятками. До речі, назва села походить від місцевого діалекту «сутки» – вузькі стежки, проходи, – розпочала розповідь наш класний керівник Людмила Олександрівна. Вона корінна сутківчанка. Відчувається, що дуже любить свою маленьку батьківщину.

– Ось ви любите подорожувати. І це схвально. Витрачаєте немалі гроші на таке задоволення. А чи знаєте, що поряд, зовсім близько, збереглися унікальні історично-духовні споруди, відомі на увесь світ? Одна із них – Сутковецька церква-фортеця, до речі, знаходиться під захистом ЮНЕСКО, – продовжила вчителька.

Автобус почав спускатися крутим схилом, а я очима прилип до віконного скла. Пригадалися раптом слова Лесі Українки:

Красо України Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!

  • Ось і приїхали, – чиїсь слова вирвали мене з того замилування.

Ми, мов бджоли із вулика, висипались з автобуса. Струмінь свіжого повітря повернув здатність мислити, сприймати, слухати. Велич і строгість храму, до якого було кілька метрів, вразила одразу. А здивувати  мене оригінальною архітектурою важко: щороку в складі «Подолянчика» подорожую Україною, Європою,  в Грузії й Туреччині побував…

  • Перед вами – духовна святиня рідного краю,- розпочала екскурсію Юлія.– Можливо, завдяки Божій присутності і благодаті вистояла вона століття.

Я дивлюся на церкву ззовні: звичні круглі бані відсутні, замість вікон бійниці, форма споруди хрестоподібна, фундамент змащено вапняковим розчином… Не така, як ті, які я бачив досі. З якого року? 1476-го? За іншою версією з ХІІІ століття? Велично!!! Разом з усіма заходжу до храму…

Відчуття подиху століть, особлива аура… Насторожуюся в очікуванні  дива…

Якось божественно сприймаються слова екскурсовода… Я ловлю їх і складаю таблицю унікальності сутковецької духовної святині:

  • усі стіни були розписані фресками (а я міркую: це ж як треба виконувати реставраційні роботи, щоб знищити такі малярські шедеври…);
  • посередині церкви стовп (можливо, не по-сучасному, але ж здогадалися наші предки зменшити тиск будови на стіни…);
  • донжон (так звана конструкція «вежа всередині веж». Церкву добудовували боковими апсидами. Явище дійсно унікальне. Схожий донжон є лише у французькому містечку Етамп);
  • нечіткість архітектурного стилю (наявні зразки готики й бароко);
  • церква-твердиня (на першому поверсі велося богослужіння; другий служив для оборони…).

Юлія продовжує розповідь, а мій погляд блукає серед зірчастого склепіння над головою, серед бійниць-вікон, крізь які пробилося сонячне проміння, і храм став особливо врочистим. Уява малює предків, які тут молилися, дякували Богу і просили миру й життя… Часи змінилися, пройшли століття, а ми знову у храмах благаємо миру на Україні… Історія повторюється…

  • Люблять заїжджати до Сутковецької Свято-Покровської церкви туристи, – завершує екскурсію Юлія (до речі, проживає із сім’єю в Хмельницькому, а залюбки проводить екскурсії в Сутківцях, бо тут народилася і виросла, любить отчий поріг).- Тут бувають й іноземці, особливо поляки. Останнім часом навідуються з Дніпропетровщини. Часті гості – байкери й велосипедисти. А ось і духовний наставник сутковецької святині – священник Володимир.

З його слів я дізнався, що у церкві дуже намолені стіни, тому люди

сюди приїжджають, щоб «ізцілитись», бути присутнім на службі Божій.

Незнайомі й місцеві подружні пари беруть шлюб. Церква діюча, багата на духовні традиції.

Після екскурсії я залюбки пройшовся тими «сутками», аби дібратися до руїн Сутковецького замку. Вони дійсно вузькі й круті. Однокласники галасували, спускалися крутими пагорбами, отримували задоволення від незвичної  для них висоти… А мій погляд зачепився за Сутковецьку церкву-твердиню.

Вона непохитно стояла на протилежному пагорбі. Ховала у своїх мурах віковічні таїнства минулого. Воістину духовна святиня рідного краю… Величний свідок віків…

Роботу виконав:

Костянтин Штойко,

учень 8 класу

Скаржинецької ЗОШ І-ІІІ ст.

Керівник: Смаровидло

Людмила Олександрівна

 

100 років боротьби. Українська революція 1917 – 1921 років.

20190505_101536Сьогодні у Сутковецькій сільській бібліотеці-філії вперше випробували в дії інтелектуальну настільну гру “100 років боротьби. Українська революція 1917 – 1921 років”.

 
Троє учасників гри: учні 9 класу місцевої школи Короліська Юлія, Мартиненко Віталій та Чилій Зоряна протягом двох годин змагались за перемогу. Щоб досягнути результату, учасникам потрібно було подолати 88 клітинок-ходів та надати вірну відповідь на найбільшу кількість запитань. Завдання стосувались кожного з шести регіонів України – Київщина-Лівобережжя, Волинь, Галичина, Поділля, Південь та Схід на «Оглядовій карті етнічних українських земель».
 
Для полегшення виконання завдань (адже дев’ятикласники ще не вивчали цієї теми у школі), учні використовували “підказки”, які є у бібліотеці: патріотична абетка “Гортаючи сторінки історії: українська революція 1917-1921 рр.”, книжкову виставку з літературою по темі.
 
Усі троє учасників були активними, позитивно реагували на деякі “халепи” у вигляді “пастки” або “чорної клітинки”, намагались допомагати один одному, шукаючи правильні відповіді на питання.
 
“Мені дуже сподобалась ця гра, вона розвиває логіку, мислення, увагу і буде дуже корисною нам у навчанні”, – поділилась своїми враженнями Зоряна Чилій, яка стала переможцем, адже за умовами гри набрала по чотири картки-питання з наборів кожного із шести регіонів. Тобто вважається, що вона об’єднала всі українські землі і, безсумнівно, добре опанувала події та діячів Української революції 1917 – 1921 років.
 
Гра завершилась врученням усім учасникам невеличких подарунків та приєним чаюванням.
 
Довідково: Настільна гра “100 років ботьби. Українська революція 1917 – 1921 років” – інтелектуальна історична розвага, присвячена Українській революції 1917 – 1921 років. Гру підготував Український інститут національної пам’яті за матеріалами Інституту історії України НАН України.

Зробили село чистішим

2 квітня сутківчани плідно попрацювали, щоб зробити своє село чистішим. На велике прибирання вийшли і дорослі, і діти.

Учні Сутковецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. Романа Лабаня прибрали центральну вулицю та автобусну зупинку, що знаходиться біля Свято-Покровької церкви-фортеці ХІV-XVIII cт.  А  працівники Сутковецької сільської ради, місцевої школи та дитячого садочку прибрали узбіччя дороги від села до головної траси (4,5 км!), а також автобусну зупинку на повороті в село.

Такі акції у Сутківцях відбуваються щорічно під керівництвом місцевої влади.

56656209_1054219754769651_2359822866859425792_n

Розвиток громади на основі ресурсів

20181028_154710Як можна вплинути на розвиток своєї громади? Як це роблять наші сусіди – поляки? Якими бувають ресурси? Що таке “Картування громади”? Про усе це дізнавались учасники тренінгу “Розвиток громади на основі ресурсів”, що відбувся 28 жовтня 2018 р. у Сутковецькій бібліотеці-філіалі Ярмолинецького р-ну Хмельницької області.

Для участі у тренінгу зібрались активісти різних вікових категорій, яким небайдужа доля свого села і хто має бажання брати участь у розвитку своєї громади.  

Навчання почали із ознайомлення з польським досвідом розвитку громад. Розглянули методику ABCD (розвиток громади на основі ресурсів), разом визначивши, які бувають ресурси та які внутрішні і зовнішні вклади необхідні для досягнення поставленої мети. Переглянули відеофільм про те, як у невеличкому польському селі люди своїми силами організували свято “Зажинки” і як це започаткування вплинуло у подальшому на розвиток їх громади.

Ресурси сутковецької громади  визначали за допомогою інтерактивної “живої” карти. Кожний учасник уявно зайняв місце свого місця проживання і розповів про ресурс, притаманний саме у його куточку села. Приємно те, що учасники не просто “відшукали” цікаві ресурси на своїх вулицях або частинках Сутковець, а й одразу розповідали, як їх можна у подальшому використати, щоб село розвивалось.

Наступним кроком був пошук “неочевидних” ресурсів громади. Тут учасники працювали в групах. Серед таких ресурсів активісти виділили: мрії, бажання, сонячну енергію, енергію вітру, гостинність, інтелект, цікаві факти про село, історії успіху і т.д.

Завершальним етапом тренінгу було саме “картування” громади. Вже маючи загальне уявлення та враховуючи очевидні і неочевидні ресурси громади, учасники зафіксували це на папері. Кінцевим результатом тренінгу стало створення карти громади, але не звичайної, а “Карти майбутнього”, де учасники відобразили існуючі ресурси громади та свої мрії про те, яким би вони хотіли бачити село у майбутньому.

Форма тренінгу дає можливість поспілкуватися на рівних. Дякую за таку можливість. Гадаю, зі мною всі погодяться, що такий тренінг треба провести з сільськими депутатами. Думаю, ефект буде. Щодо ресурсів, то вони в нас великі, тільки треба поштовху” –  так відгукується про захід  активістка громади, заступник директора місцевої школи Валентина Олійник.

“Сьогодні для мене був дуже цікавим польський досвід розвитку громад. І я зрозумів, що у нас, виявляється, теж усі ці ресурси є, тільки потрібно навчитись їх правильно використовувати. От взяти хоча б до прикладу місце, де я живу: перед моїм будинком 16 гектарів долини, де я колись працював на городній бригаді, а зараз це просто пасовище для худоби. Тут можна створити прекрасну зону відпочинку як для місцевих жителів, так і для туристів; справа ставочок, де можна безкоштовно порибалити; за моєю домівкою – руїни замку на одному горбі та церква-фортеця на іншому, а між ними можна й підвісний міст побудувати. А ще у нас є горб, так званий “Щовб”, з-під якого витікає джерельна вода і вже доведено, що під ним заходиться підземне озеро площею 5 гектарів – то це ж можна все село забезпечити питною водою, провівши свій водогін, та ще й у сусідні села цю воду продавати “, – каже активіст громади, пенсіонер Леонід Білошкурко. “

“Приємно відчувати, що твоя маленька батьківщина живе, що є люди, яким вона не байдужа… Дякую саме цим людям!!!” – коментує у мережі Фейсбук Людмила Смаровидло, активістка, вчитель української мови та літератури.

А від себе хочу додати, що все залежить від нас, від активістів громади. Адже жодна ініціатива сама себе просувати не буде. Потрібно згуртовуватись і продумати стратегію, як це все розвинути. Адже коли люди об’єднуються, то стають більш креативними. Коли люди усвідомлюють те, чим володіють – вони розкривають свій потенціал.

За отримані знання та матеріали для тренінгу велика подяка тренерам та всьому колективу Інституту соціокультурного менеджменту, що нас, громадських активістів, навчають у “ШОУ – 4″*.
* “ШОУ – 4” – це “Школа громадської участі – 4”- проект, що реалізується Інститутом соціокультурного менеджменту (ІСКМ) за фінансової підтримки Фонду ім. Ч. С. Мотта. 

Іванна Білик,

завідувач Сутковецької бібліотеки-філіалу

Ярмолинецької ЦБС Хмельницької області

У Сутківцях гостям завжди раді

Новый рисунокСвятковий концерт, футбол, різноманітні смаколики та дитячі розваги – так відзначили День села у Сутківцях Ярмолинецького району Хмельницької області.

Увесь християнський світ 14 жовтня відзначав свято Покрови Пресвятої Богородиці. З 1999 року в цей день відзначається ще й День українського козацтва, а з 2004-го – день захисника України. Для села Сутківці це ще й народне храмове свято, адже село славиться своєю унікальною Свято-Покровською церквою-фортецею XIV – XVIII ст., архітектурною пам’яткою національного значення.

Традицію відначати День села на Покрови започаткували місцеві працівники культури ще у 70-х роках минулого століття. Це були масові дійства біля  церкви, на подвір’ї або у залі будинку культури, біля школи і навіть біля сільського магазину з видом на церкву та руїни замку.

Цьогоріч свято знову  завітало у Сутківці. Здається, що сама природа святкувала, адже погода була сонячною та теплою, що ще більше додавало піднесеного настрою.  Власне, саме свято розпочалося раненько із богослужіння в церкві, куди завітали не тільки сутківчани, а й гості села.

20181014_134013.jpg

Ближче до обідньої пори місцева молодь порадувала односельчан футбольним матчем. Цього року він відбувся між місцевою та молодіжною (підростаючою) командами.

Дуже пораділи найменші учасники свята – діти, адже мали змогу розважатись на різних батутах, поласувати різними солодощами. 

Місцеві підприємці Оксана Крива та Іван Малихін почастували жителів різними наїдками та запашними напоями: тут були і шашлики, і  ковбаси, і свіжозапечена риба та декілька видів пиріжків, і домашнє винце. Усім бажаючим безкоштовно розливали гарячу рибну юшку. Великий асортимент продуктових товарів мешканцям пропонував Олександр Макогон.

Святкову програму продовжив концерт у сільському Будинку культури. Почали з ушанування пам’яті загиблих односельчан: Героя АТО Романа Лабаня та воїна-інтернаціоналіста Михайла Побережного. Слова вдячності висловили воїнам, які з честю виконали і виконують свій конституційний обов’язок на Сході України, та воїнів-інтернаціоналістів села.

20181014_173751

З вітальним словом до жителів села звернулись: Сутковецький сільський голова Олександр Білик, настоятель Свято-Покровської церкви отець Володимир та Боднарівський сільський голова Олександр Трембач.

“Щиро вітаю усіх односельчан зі святом! День села – це саме той день, коли у дружнє коло збираються родини, зустрічаються близькі та друзі. Дякую усім Вам за любов до рідного села та за Вашу невтомну працю!” – привітав присутніх Сутковецький сільський голова Олександр Білик.

З Днем села привітали найстаршу жительку Чорну Марію Полікарпівну, 1921 року народження, а побажання здоров’я, гарної долі та щасливого життя віддали найменшим – діткам, що народились у 2018 році, а їх у нас цьогоріч шестеро. Наступні вітання та побажання звучали для новостворених сімей, для учнів школи та вихованців дитячого садочку. У цей святковий день віддали шану праці вчителів, працівників дитячого садочку, амбулаторії, ветлікарні, пошти, сільської ради, культури, контори СТОВ “Берегиня” та усім хліборобам, що трудяться на родючих полях Сутковець.

Своїми піснями порадували глядачів Віолетта Волошина, Ірина Ігнатьєва, Лілія Зубко-Вальчук, Наталія Остап’юк, Анастасія Білик, Катя Левіцька та вокальний жіночий колектив “Берегиня”. “Танець з хустками” для сутківчан подарували учениці місцевої школи Вікторія Цісар, Анна-Таміла Літвінова, Ангеліна Ткачук, Софія Кундиловська та Каріна Боднаровська.

Після концерту відбувся розіграш святкової лотереї. Закінчився вечір молодіжною дискотекою у супроводі “живої” музики.

Фінансовий внесок у святкування зробили місцеві підприємці Іван Королівський (ПП “Золотий колос”), Василь Шматлай (СФГ “Орбіта), Микола Паращин (СТОВ “Берегиня”).

Йому було би двадцять п’ять…

Сьогодні, двадцять дев’ятого серпня, сутківчанину Роману Лабаню мало би виповнитись 25 років з дня народження.

Та не судилось… Жорстока війна на Сході України своїми чорними пазурами з корінням видерла Його життя, залишивши глибоку рану у серцях усіх рідних, близьких та знайомих…

Він назавжди залишиться у нашій пам’яті красивим, мужнім 21-річним юнаком, який загинув, виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України…

Ми пам’ятатимемо Його, допоки житимемо… Вічна пам’ять!

Спогади про Тебе

Нарис

Шкільний гамір, допитливі дитячі оченята, радість від того, що ти сієш розумне, добре, вічне… Це і є те вчительське щастя, яке  відчуває лише людина, здатна щиро віддати серце дітям. Калейдоскопом у пам’яті промайнули фрагменти дитячих доль. Згадуєш їх і закрадається думка: оті непосиди, з якими найбільше мороки, пам’ятають, що ти – учитель. І знову спогади, спогади, спогади. Поринаєш в учительський сон, де знову на тебе чекають учні, уроки і шкільний дзвінок.

– О, ні! Це не правда! Кого вбито? Рому? Лабаня? Везуть додому!? Господи, скажи, що це не правда! Прийшло повідомлення на сільську раду? Олег знає?! А Галя? Ще не знає? Вона ж не витримає!..

Слухавка мобільного падає додолу. Невідомий досі шок спаралізує мову, емоції, рухи. Лише в скронях страшним набатом пульсує думка: це не може бути правдою. Рома такий хитрий, швидкий… Та ні – це сон.

А телефон не замовкає: «Рома Лабань загинув», «Рому везуть додому»…

– Боже милостивий! Ти ж є на світі! Ну зроби щось! Ти ж можеш усе! До Тебе і тільки до Тебе звертаюся: ну зроби щось! Це ж несправедливо! Він ще  дитина! Господи! Ну зроби щось! Ну зроби щось, Господи! Бла-га-ю…

І прірва… Страшна чорна прірва  тривалістю  у вічність.

– Діти, пам’ятайте: усі ситуації мають вихід. Безвихідь – тільки смерть.

– А ми довго житимемо, Людмило Олександрівно!

– Дай, Боже, Ромо. У давнину була прикмета: якщо багато хлопців родиться – то на війну. А у вашому класі – майже всі хлопці. Та й по інших подібна ситуація.

–  Не хвилюйтесь. Якщо потрібно буде – підемо воювати.

Рома, Рома. Це ж твої слова. Учительське серце ніяк не може відпустити тебе, Лабчику-Рябчику. Ти у моїй душі, заповненій тугою, облитій слізьми скорботи за Твоїм веселим сміхом. Ромчику! Я знаю, що таке вчительське горе. Це похорони учня. А велике горе – це втратити Тебе.

– Що, Людмило Олександрівно, хитаєте головою з думкою, що з мене вийде?

– Та ні, Ромо. З таких як ти, великі люди виростають. Головне – правильно розпорядися своїм життям.

Розпорядився. Правильно… Та ні: він мав стати великим за життя. Завжди спішив, мету мав, був готовим до життя будь-якого: від простого селянина до служіння Україні.

Україно, Україно! Скільки за тебе полягло молодого цвіту! Чому ти окроплена слізьми материнськими і кров’ю юнацькою?! Коли ти засмієшся миром, огорнеш дітей своїх крильми щастя?

І знову спогади…

– Рома! Чому ти розмовляєш на уроці? Це ж великий Франко! От матиме мороку в майбутньому твоя жінка.

– Людмило Олександрівно! А я буду вашим зятем.

Хвиля гучного сміху  заповнила класну кімнату. Потрібно гідно вийти із ситуації – сама ж зачепила гострого на язик учня.

– Чому б ні? Хлопець ти хазяйський, не дурний. Але «Гімн» Франка прийдеться вивчити. Сьогодні після уроків з майбутньою тещею. Це не обговорюється.

–  Не можу я вивчити вашого Франка. Дивіться – мене хлопці чекають. Я вже не хочу бути вашим зятем.

– О, ні, Ромчику. У зяті просився перед усім класом, відмову хочу почути теж перед усім класом.

– Згоден, лишень відпустіть. Знаєте скільки вдома роботи?

– Жалко, такого зятя втрачаю. Йди вже. А «Гімн» Франка вивчи. Чуєш?

Дитино, дитино! Є ж на світі та єдина, з якою мав долю переплести. Є ж на світі люди, які би дякували батькам твоїм за чудового зятя-сина. Чому ж доля твоя саме така? Чому?

– Рома! Запам’ятай нарешті: ться пишеться з м’яким знаком. Ти ж не росіянин, що пишеш тся.

Не росіянин. А від чиєї руки загинув? Чому братським вистрілом нагородила тебе доля? Пам’ятаєш слова Мусія Половця: «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду»? Що ж сталося з родом українським?

Гілля дерев сумно схилило своє віття у скорботній задумі. Вогненні пелюстки чорнобривців, мов солдати, стоять на чатах. Вічно живі квіти, що постійно міняються на Твоїй могилі, здаючи свій пост, поринають разом з Тобою у вічний сон, Ромчику. Ти своєю усмішкою зустрічаєш і проводжаєш нас на межі вічності. Німі уста говорять: «Я тут і там, на небесах. Тільки пам’ятайте мене!»

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» Це ж про Тебе!

Тепер я розумію, Романе Олеговичу! Ти дав нам, учителям, справжній урок мужності. Ти власним прикладом показав, хто такий патріот, справжній офіцер, чоловік-захисник. Ти вищий за нас, учителів, узятих разом. Ти – Герой! А Герої не вмирають!

 

Людмила Смаровидло,

  Твоя вчителька

 

Жіноче свято 8 березня у Сутківцях

IMG-9d1ea85afaeb08a987014ac68c1ec725-VСвято 8 Березня щороку відзначають сотні тисяч українських жінок, радіючи весні, розквіту природи і коханню. І Сутківці також не стали винятком.

Святковий концерт, слова вітання, вірші, пісні та театральні постановки радували глядачів. Розпочали свято піснею «Дівчина-весна» Крістінка Артушян, Іринка Ігнатьєва та Іванка Семенюк. Вірші про жінку та про маму читали Іванна Білик та Іванна Семенюк. Українськими піснями привітали присутніх вокальна жіноча група, а саме Оксана Гнатовська, Оксана Цмикайло, Ірина Кундиловська та Наталія Швець. Як завжди, порадувала своїм співом Наталія Остап’юк.

Цього вечора сюрпризом для глядачів став виступ Дмитра Семенюка, який вперше виступив на сцені Сутковецького будинку культури і одразу ж знайшов свої шанувальньників, адже не тільки співав, а й грав на гармоні. Після концерту присутні приймали участь у розіграші лотереї, розважались і танцювали під час святкової дискотеки.

Наталія Швець,

директор Сутковецького сільського будинку культури

 

Хмаринка позначок