Творча зустріч з поетесою Марією Дячок

Хтось з великих сказав, що коли у календарі немає нічого, а душа прагне свята, то потрібно придумати маленьке свято і відзначити його. Саме таке свято для душі й зібрало 28 березня у стінах Хмельницького Геріатичного пансіонату для ветеранів війни і праці усіх шанувальників поетичного слова, зокрема творчості подільської поетеси Марії Дячок. Зібрались, щоб вшанувати творчу людину, яка має талант від Бога: вміння і бажання писати вірші, якими вона оспівує, прославляє свою маленьку батьківщину і тим самим несе любов і світлі почуття до своєї України.

Творчий вечір розпочала працівник культурно-масової роботи пансіонату Тамара Попик, яка й представила глядачам поважних гостей свята та, власне, й саму поетесу Марію Дячок.

Про життя поетеси та її спілкування з друзями розповіло невеличке відео, а доповнила розповідь про Марію директор Ярмолинецької ЦБС Марина Гриб, яка, власне, й була ініціатором цієї зустрічі.

Увазі глядачів була представлена творчість Марії Дячок, яка втілилась у трьох збірках. Перша книжечка “Благословення зір” побачила світ у 2003 році, дві інші чекають на друк. Це комп’ютерний варіант “З джерела любові”, праця 2015 року та “Сяєво тиші”, яка народилась нещодавно.

Слова глибокої поваги до Марії Дячок та її творчості  прозвучали у виступах відомих митців: журналіста, поета, члена Національної спілки письменників України Михайла Цимбалюка; засновника та першого голови Хмельницької міської літературної спілки “Поділля”, поета Миколи Коваля; поетеси, члена Всеукраїнської спілки “Конгрес літераторів України” та члена літературного клубу за інтересами “Автограф” Жанни Олійник; діючого голови Хмельницької міської літературної спілки “Поділля”, лауреата премії ім. Богдана Хмельницького Володимира Олійника.

Сердечні вітання прозвучали й від членів літературного клубу за інтересами “Автограф”, поетів-аматорів: Ольги Цибульської, Лідії Вовни та Віри Туз, а також виховательки Солобковецього навчально-реабілітаційного центру, подруги поетеси Галини Буги.

Душевності та ліричності дійству надали музичні композиції, які прозвучали у виконанні композитора, барда, поета Леоніда Незбжицького та колективу художньої самодіяльності Михайлівського сільського будинку культури. Справжнім сюрпризом для усіх присутніх став виступ волонтерського хору ветеранів війни та праці “Віта” на чолі з музичним керівником Василем Цимбалюком.

Зустріч пройшла в теплій, душевній атмосфері, і не залишила байдужим жодного з присутніх. Ось так свої враження про захід описує Марія Дячок:

“РАЙ СВЯТА. Коли у кінці минулого року переїхала із села Солобківці до Хмельницького пансіонату, то навіть гадки не мала, що на мене тут чекає стільки позитиву. Отож, друзі сповістили, мовляв, готуйся до 28 березня, а воно й не забарилось, хоча тривога щодень більшала: чи зможу?… Аж ось: «Уже чекають…».

Поспіхом лечу до зали, де зібрались ті, хто приніс із собою і подарував мені світло радості, світло щастя – рай свята! Одразу у дверях побачила мудрі очі поетів – Михайла Цимбалюка, Миколи Коваля, Леоніда Незбжицького, від сцени клубу поспішили мені назустріч Неоніла Ковбасіста, бібліотекар с. Солобківці,  Марина Гриб, директор районної бібліотеки, Іванна Білик, бібліотекар с. Сутківці, вчитель-вихователь Солобковецької спец. школи Галина Буга. Обійми очей і рук, теплота любові і сліз – рікою у серці. Теплота ніжних рідних рук – це справжнє щастя.

Дійство розпочинає Тамара Григорівна Попик – культмасовий організатор пансіонату, мої вірші за мистецьки написаним сценарієм Неоніли Юліанівни, котрі читає Іванна Білик, на сцені відео. Почергово виходять з вітаннями і дарунками усі присутні, і поет Володимир Олійник здивовано говорить: “Це не просто свято, це уже фестиваль!». Лилися пісні і прихилялось, заглядаючи у вікно, голубе сонячне небо – воно раділо кожному слову разом зі мною у раю, де панувала її величність любов і ростила мені за плечима крила. У руках збільшувалось букетів троянд і дарунків, а у душі народжувались рядки, бриніла сльоза вдячності:

Хай ніжності квіти стануть

Символом віри й надії.

Це сяйво любові як манна,

Освятою миру і мрії.

Подякую щиро долі,

Що вас звела у це свято.

Салют вдячності піснею поля,

Серцям добротою багатим.

Мить благодатна з неба,

Нині день є вічності світло.

Віддати дар божий треба,

Зло в добро обернути сміло.

Моляться скрипка й бандура,

Святим сяйвом сльоза на квіті.

Крізь упертість життя і бурі

Вдячність луна до край світу!

* * * * *

Шановні і любі друзі,

Дорогі мої пані й панове!

Мов дитину квітки у лузі

Мене обіймаєте знову!

Хай рідним Подільським краєм

Летить моє слово подяки –

Ця зустріч є щедрим раєм,

Нероздільністю в хвилі всякій.

Кожен вінками із неба

Веселки натхнення дарує,

І щастя крило зносить лебідь,

І краса рятівна вирує.

Вклякаю в поклін низенький,

Молюся за ваші гаразди…

Спогади тільки біленькі.

Хай Вам Бог лиш дарує радість!