Микола Коваль: “Душа жадає миру Україні і всьому світу…”

15 вересня 2015 року виповнюється 75 років Миколі Ковалю – відомому подільському поету, автору 16 поетичних збірок.

А народився Микола Коваль у с. Боднарівка Ярмолинецького р-ну Хмельницької області. Його дитинство припало на страшні воєнні і післявоєнні важкі для країни роки, було голодним і стражденним. В сім років пас чужі корови, щоб вижити в голодний 1947 рік. В сім’ї був одинаком, але зростав на одному подвір’ї з своїми двоюрідними братами і сестрами, як одна дружна працьовита родина. З маминою любов’ю і турботою вбирав змалку в себе повагу до старших, любов до свого мальовничого села, до хліборобського роду.

Мабуть, саме оте нелегке дитинство і дало перший поштовх до написання віршів. Усі його збірки сповнені щирою любов’ю до рідних і близьких, до людей, а найбільше – до рідного села, де народився.

Натисніть, щоб переглянути електронний варіант книги

Шіснадцята збірка поезій Миколи Коваля “Спалах крові”, що вийшла друком напередодні ювілею поета, проникнута пам’яттю про важке минуле, сучасне, прискіпливою увагою до майдану, щирою повагою до нашого генія Тараса Григорович Шевченка, любов’ю до України, до долі її народу, тривогою за воїнів АТО і вірою в Бога з надією на світле майбутнє.

Твори автора – живий звязок минулого з сучасним і майбутнім.

Ось так пише Микола Іванович у передмові до своєї збірки:

“Я дитина війни. Бачив ворога в рідній хаті. Пам’ятаю зриви снарядів: чорним димом з землею, в перемішку з вогнем ще довго здіймались над Ярмолинецькими лісами і викликали страх.

З опухлими ногами, пасучи чотири корови на колючих, як голки стернях, пережив страшний голод 1946-47 рр. Я був солдатом Радянської армії тоді, коли відбувалися події на Кубі і в Сірії, спав при підвищеній бойовій готовності одітий, з автоматом під подушкою, коли зводиои Берлінську стіну і під час чезословацьких подій. Моє покоління було патріотичне і готове до бою, не задумуючись над доцільністю бойових дій. Особливо це було відчутно на передніх рубежах. Тобто – в ГСВГ.

На скільки ми готові були дати відсіч і перемогти будь-кого – настільки нині всією своєю суттю я не хочу війни. Душа жадає миру Україні і всьому світу. Найбільше – дітям, онукам і правнукам, сивим батькам і матерям.

Я хочу, щоб моя шіснадцята книжка “Спалах крові”, яку я присвячую 200-річчю нашого генія Тараса Григоровича Шевченка, рідній Україні, маленькій моїй батьківщині і людям, причетним до моєї творчості, є натхненниками і героями моєї скромної молитви, стала молитвою живих і ще не народжених. Дякую рідній Боднарівці за світлу мою долю.

З особливим натхненням писалося мені про події на Майдані і бойові дії на Сході. В Росії, в Москві живуть три моїх рідних по батькові сестри. Там похований батько, тому я не маю ненависті до росіян. Я пережив свавілля диктатора Сталіна, Хрущова, Брежнева… Дасть Бог, переживу і диктатора Путіна – кровавого Торквемаду. Я ненавиджу диктаторів, з чиєї волі знов у вогні українська земля. Я ненавиджу загарбників.
Звертаючись до Бога у вірші «Пошли Покрову», я молюсь:

Чомусь
Та й вчать
Роки прожиті,
Літа минулі…
Не дай же,
Боже,
Когось убити
Ворожій кулі.

Думаю, що всі, і мертві, і живі, і всі, хто прочитає книжку, продовжать мою молитву за мир і злагоду на землі, рідній нашій Батьківщині.

Народ наш кров’ю палахкоче.
А ворог кров – убити хоче!
Але мені завжди здається,
Що ворог кров’ю захлинеться.
Бо «Кров людськая – не водиця»
Як золоті перлини вміщую у свої збірки фотокартки земляків та землячок. В них наше героїчне минуле, натхненне сучасне і світле майбутнє, в яке я щиро вірю”.

“Спалах крові” запалює у душі в кожного віру в краще майбутнє. Автор молиться за Україну, і молитва його звучить щиро і полум’яно.

Від імені жителів села Сутківці та усіх шанувальників хочу привітати Вас, Миколо Івановичу, насамперед із 75-літнім ювілеєм, а також з новою перлиною поезії – збіркою віршів “Спалах крові”! Бажаємо Вам міцного здоров’я, творчої наснаги, нових поетичних збірок та мирного неба над головою!

З повагою та любов’ю, Іванна Білик,

завідуюча бібліотекою-філіалом с. Сутківці

Нові часи народжують нові патріотичні вірші

Поезія  – це завжди неповторність,

 якийсь безсмертний дотик до душі…

Ліна Костенко

  Таким дотиком до душі стала зустріч-засідання клубу за інтересами у Сутковецькій сільській бібліотеці. Учасники зібрання організувалися, щоб поділитися своїми творіннями щодо ситуації в Україні. За круглим столом зібралися творчі люди, які мріють поспілкуватися з однодумцями, почути критику з уст обдарованих людей. Та це була не просто зустріч, а ще й веб-спілкування по скайпу із поетесою Марією Дячок, доля якої склалася, на жаль, дуже непросто. Жінка через невиліковну хворобу змушена все життя бути замкненою у чотирьох стінах будинку інвалідів. Такий відеозв’язок із творчими людьми став для неї віконечком у світ. Марія Семенівна прочитала кілька своїх віршів, почула своїх колег, побажала усім творчим успіхів. Ось так про сучасні події пише Марія:

Неба сотня відлетіла

Крізь кулі і квіти,

Свіча юності зомліла –

Цвіт нації – діти.

Кров гаряча не минає,

Вся на руках ката

Й барикади заливає,

Золоті палати.

Купина в поклін ридає,

Горе болем топить –

Небо янголів збирає

З чертогів утопій.

Духу істини палали,

Гімнами вставали,

Бідність й органи продала,

Й смолоскип Купали…

Під “Градами” в котлах люди,

Київські каштани,

Боже милий, кінець буде

Цим колись майданам?!

Транзит “Смерчу” перемир’я

Довбає і палить,

Всі сумління і сузір’я

За волю – на палю…

Україно!

Вставай з колін,

Неси правди свічі –

Крізь війни жахливий плин,

Крізь козацьке віче.

Цвіт врятує кураіна,

Ягілків застави,

Вічна слава Україні!

І героям слава!

Полум’яні патріотичні вірші прозвучали у виконанні автора Миколи Коваля, відомого подільського поета, уродженця с. Боднарівка. До речі, свої перші поетичні спроби продемонструвала і ще одна юна боднарівчанка Іринка Козлова, яка зачитала власний вірш-роздум про Україну.

Коли свої поезії читала Віра Туз, жителька с. Скаржинці, то відразу ж відчулося, що пише жінка, яка, як мати, дуже переживає за долю наших хлопців-захисників.

Цікаво було послухати самобутні вірші місцевої римувальниці Надії Григорук. Жінка дійсно, уявляє себе на місці жителів Донбасу і мріє, щоб ця часточка України залишилась українською.

На суд слухачів свої вірші представила і вчителька місцевої школи Тетяна Плоховська й отримала бурхливі аплодисменти.

Печальну сторінку спогадів перегорнули учасники зустрічі, коли переглянули відеоролик про нашого Героя – Лабаня Романа, прослухали дитячі роздуми про його подвиг і роль у справі захисту Вітчизни. Також учасники переглянули фотовиставку «Мамо, не плач, я повернусь», присвячену воїнам-землякам, що перебували або й зараз знаходяться у зоні АТО.

Справжньою окрасою свята стали патріотичні стрілецькі пісні у виконанні вокального гурту «Надвечір’я» з с. Скаржинці, яким керує Микола Горобець. До речі, співпраця Миколи Горобця та поета Миколи Коваля стала плідною. У своєму композиторському доробку М. Горобець має вже кілька пісень на слова М. Коваля, і прем’єру однієї з таких пісень ми прослухали із задоволенням.

Патріотичні ліричні читання завершилися піснею «Виростеш ти, сину», яку підхопили всі присутні. І слова із пісні В. Симоненка «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!» сьогодні прозвучали із новою силою.

Валентина Олійник,

вчитель української мови та літератури

Сутковецької ЗОШ

Скайп-зустріч з поетесою Марією Дячок. Виступає Тетяна Плоховська

Валентина Олійник – читачка бібліотеки читає власну прозу для Марії Дячок – поетеси з Солобковець

Засідання клубу за інтересами “За покликом душі”

І знову про наболіле…

      Дуже важкі часи ми, українці,  зараз переживаємо. Усі розмови: чи то за сімейним столом, чи в колі друзів, а чи просто на вулиці та у транспорті зводяться до одного: що там на Сході? Чи є якісь зрушення на краще? Як там наші хлопці? Що розповідають?.. Здається, не залишилось людей, яких би не зачепило все це “за живе”.

    Ось і сьогодні до бібліотеки завітала жителька Сутковець – активна читачка, поетеса, член клубу “За покликом душі” Надія Андріївна Григорук. Принесла свій новий вірш. І знову про наболіле…

Була би я…

Була би я у Росії,

Путіна спитала б:

“Чи робити чорні справи

Мати научала?”

Була би я на Донбасі,

Запитала б друзів наших:

“Що Ви, люди, наробили,

Що Ви своїм ворогам

Ворота відкрили?”

Була би я офіцером,

Сказала б солдатам:

“Не дамо ворожим танкам

Нам землю топтати!”

А всі люди в Україні

Зрозуміти мусять,

Що Росія Україну

В обіймах задушить.

А у тих сепаратистів

Хочу запитати:

“Хто Вам дав таку вказівку

Своїх убивати?

Вам ніколи не пробачать

Убиті солдати.

Чи немає у Вас серця,

Щоб в людей стріляти?

Чи чуєте, плачуть діти,

І голосить мати?”

Схаменіться, зупиніться

    Та бійтеся Бога,

Бо будете покарані –

В пекло Вам дорога!

Єднаймося та повстанем –

Плакати не гоже.

Та розквітне Україна –

Нам Бог допоможе!

Надія Андріївна Григорук,

жителька с. Сутківці